Книга “Суб’єктивна еволюція свідомості”
Шріла Бƨакті Ракшак Шрідƨар Маƨарадж
5 глава
Плаваючий світ мирського досвіду
Шридƨар Маƨарадж: У філософії існує багато атеїстичних шкіл. Одним з найвідоміших атеїстів індійської філософії був Чарвака Муні. Його погляди мають багато спільного з переконаннями атеїстами західної філософії. Згідно з його думкою, свідомість виникає завдяки хімічним реакціям різноманітних матеріальних елементів. З розпадом фізичного тіла не залишається ні душі, ні будь-якої свідомості. Залишаються лише фізичні сполуки різних елементів. Так само, як поєднання хімічних речовин створює щось більше, ніж ці самі речовини, так і фізичне поєднання різних матеріальних елементів стає причиною виникнення свідомості. При руйнуванні тіла нічого не залишається. Цю філософію на Заході вперше висловив Епікур.
Далі йде буддизм. Буддисти кажуть, що коли фізичне тіло руйнується, тонке психічне тіло перероджується. Буддисти приймають ідею реінкарнації, переселення з одного тіла в інше. За їхніми словами, хоча це тіло загине, ми неодмінно отримаємо нове тіло відповідно до нашої карми. Але якщо ми діємо певним чином, то тонке психічне тіло може руйнуватися разом із фізичним, і нічого не залишається. На думку буддистів, ніякої душі не існує.
Філософія Шанкарачар’ї подібна до цього, але має певні відмінності. Буддистська школа стверджує, що не існує вічної індивідуальної душі. Шанкарачар’я також не визнавав існування вічної індивідуальної душі, але казав, що світ свідомості (Браƨман) існує як найвища реальність. Це є головною різницею між Шанкарачар’єю та буддистами. Згідно з Шанкарою, лише чиста Свідомість є істинною, тоді як свідомість відокремленого існування хибна. Відповідно до його вчення, індивідуальна душа — це лише віддзеркалення єдиної цілісної Свідомості, яка є найвищою реальністю. З повним руйнуванням психічного тіла індивідуальність свідомості зникає — її не існує на цьому найвищому рівні чистої Свідомості.
Він наводить приклад місяця та його відображення у дзеркалі. Без дзеркала відображення не існує. Згідно з його думкою, всі індивідуальні душі — це віддзеркалення єдиного джерела — Браƨмана (Свідомості). Тому Шанкарачар’я каже, що насправді всі індивідуальні душі — це ніщо інше, як єдиний і неподільний Вищий Браƨман.
У Шрі Чайтан’ї Маƨапрабƨу було цілком інше розуміння Веданти, ніж у Шанкарачар’ї. Шрі Чайтан’я вчив, що нам слід приймати ведичні істини у всій їхній цілісності та повноті, без жодних змін. Шанкарачар’я вибірково приймав деякі ведичні афоризми, які, по суті, були частковим представленням істини. Його чотири головні висловлювання, які він взяв з Вед, такі: «Аƨам̇ браƨма̄смі — Я Браƨман», «Тат твам аси — ты є Те», «Со ’хам — я є Те» и «Сарвам̇ кхалв ідам̇ браƨма — все суще є Браƨман». Шрі Чайтан’я проаналізував суть афоризму «сарвам̇ кхалв ідам̇ браƨма» так:
Згідно з Шанкарачар’єю все єдине. Він каже «Браƨма сатйам̇ джаґан мітхйа̄ — Дух істинний, а цей світ ілюзорний». Шанкарачар’я стверджує, що Браƨман (дух) існує, а весь цей світ (сарва) не існує. Якщо це дійсно правда і все єдине, то чому виникає питання про існування чи неіснування? В афоризмі «сарвам̇ кхалв ідам̇ браƨма» все різноманіття (сарва) існує, і Браƨман (єдиний дух) також існує. Тобто визнається одночасне існування багатьох і Єдиного.
Знову ж таки, якщо все єдине, то виникає питання: до кого ми звертаємося? Кому призначена ця порада Вед? Відносне та абсолютне завжди співіснують. Абсолютне і відносне також відображені в афоризмі Веданти «тат твам асі — ти є Те». У цьому вислові є «тат» (Те) і «твам» (ти), тобто, там одночасно присутні єдність і різноманіття, але Шанкарачар’я приймає лише єдність, відкидаючи все інше. Тому його пояснення є неправильним тлумаченням первісного змісту “Веданта-сутр”. Це не може бути правильним розумінням Вед, оскільки він нав’язує свою власну ідею під виглядом Веданти. Всі пояснення Шанкарачар’ї вигадані, егоїстичні та обмежені.
Таке спростування Шанкарачар’ї, дане Шрі Чайтан’єю Маƨапрабƨу. І наскільки ми розуміємо, це єдиний правильний підхід. Якщо ми спробуємо слідувати інтерпретаціям Шанкарачар’ї, то як зрозуміти наступний вислів Упанішад:
йато ва̄ іма̄ні бƨӯта̄ні джа̄йанте
йена джа̄та̄ні джі̄ванті
«Абсолютна Істина — це Той, з Кого все походить, Хто все підтримує, у Кому все існує, і до Кого все повертається під час знищення».
Як тоді пояснити цей зміст? Чи підтверджує це висловлювання, що Абсолют позбавлений різноманіття? Для нашого розуміння достатньо прийняти його пряме значення. Суть цих слів самоочевидна, і цього цілком достатньо для розуміння простого твердження Упанішад.
Так Шрі Чайтан’я Маƨапрабƨу спростував Шанкарачар’ю на підставі простого здорового глузду. Це і є унікальна особливість Його аргументів. Він перемагав Своїх філософських опонентів не складними, туманними та високоінтелектуальними доводами, а простим здоровим глуздом.
Коли Шрі Чайтан’я хотів показати перевагу Нараяни над Шівою, Він казав, що слід просто зрозуміти положення Ґанґи. Ґанґа ллється зі стіп Нараяни, однак вона знаходить спокій на голові Шіви. Навівши цей приклад, ми можемо легко показати, хто з цих двох займає більш високе становище. Щоб показати вищість Кришни над Нарайяною, Шрі Чайтан’я наводив приклад Лакшмі Деві, яка завжди прагне здобути особисте спілкування з Кришною. Хоча вона всюди супроводжує Нараяну, її нездоланно вабить до Кришни. Навпаки, ґопі Враджа не приваблює Нарайяна. Зустрівши Його, вони благають Його про милість, просячи посилити їхню любовну відданість Кришні.
Застосовуючи здоровий глузд та інтуїцію, ми можемо до певної міри зрозуміти природу реальності. Інтуїція набагато корисніша за абстрактні судження. Веданта підтверджує це афоризмом «тарка̄пратіш̣т̣ƨа̄на̄т — Аргументація ніколи не допоможе нам здобути правильний висновок». Навпаки, лише інтуїція та здоровий глузд можуть справді допомогти нам у цьому. Такі рекомендації Шрі Чайтан’ї, і саме так Він переміг багатьох видатних богословів, навіть великого і непереможного Діґвіджай Пандіта з Кашміру.
Питання: Буддисти кажуть, що коли людина перевершує чуттєвий досвід, вона приходить до розуміння, що в усьому цьому немає і не було жодного життя. З їхнього погляду, немає нічого, крім порожнечі. Згідно з їхнім вченням, якщо видалити весь наш життєвий досвід, то не залишиться нічого — ні душі, ні будь-якої основи буття. Як вайшнавські Ачар’ї ставляться до цих буддистських поглядів?
Шрідƨар Маƨарадж: У Південній Індії, і особливо в Андƨра-Прадеші, є безліч буддистських шкіл. Шрі Чайтан’я зустрівся з буддистами під час свого паломництва Південною Індією. Чайтан’я Маƨапрабƨу сказав:
Веда на̄ ма̄нійа̄ Бауддƨа ƨайа та’ на̄стіка
«Оскільки буддисти не приймають ведичних писань, їх слід вважати атеїстами”.
Шанкарачар’я також завуальовано проповідував філософію буддизму. Різниця між ними полягає в тому, що Шанкарачар’я приймав існування Вищого Браƨмана як вічну основу реальності, тоді як буддисти стверджували, що врешті-решт не існує нічого.
Вайшнавські Ачар’ї не погоджуються ні з Шанкарачар’єю, ні з Буддою. Вони кажуть, що джіва — це індивідуальна вічна душа. Ця частинка духовної енергії (джіва або іскра життя) надзвичайно мала, подібна до порошинки або промінчика сонця. Існує Вища Душа (безмежна свідомість) і нескінченна кількість крихітних іскорок свідомості. Їхні стосунки можна порівняти з величезним полум’ям та іскрами, що виходять з цього вогню. Іскорки, що виходять з вогню, можуть огорнутися темрявою, але коли вони знову знайдуть прихисток у цьому величезному полум’ї, то повернуть свою втрачену досконалість.
Щоб спростувати атеїзм буддистів, ми можемо звернутися до європейського філософа Декарта. Він казав:
— Я все ставлю під сумнів. Я сумніваюся в усьому, що мені кажуть.
Але потім Декарт запитує:
— Чи справді існує сам скептик, чи так вважати невірно?
Відтепер слід в усьому шукати істину. Хто я? Відштовхуючись від будь-якої відносної правди, від будь-якої висловленої ідеї, можна сказати:
— Я не згоден з цим твердженням. Я в ньому повністю сумніваюся.
Але потім виникає питання про існування самого скептика. Якщо він не існує, то який сенс обговорювати самі сумніви? Якщо людина починає сумніватися в усьому, то вона має пояснити своє ставлення. Вона може заявити: «Я сумніваюся в усьому, що ви кажете», але завжди має розуміти, чи існує вона сама чи ні? Це має стати відправною точкою її подальших міркувань.
Хто ж той, хто сумнівається? Він атом? Чи частинка пилу, позбавлена будь-якого знання? Якщо це так, то на підставі чого він сумнівається? Слід глибоко обміркувати це питання. Які б сумніви не виникали, слід завжди запитувати:
— Хто сумнівається? Чи свідомий він? Чи має він розум? Чи існує він взагалі? Чи він уявний? Це матерія, що «ставить питання», чи частинка свідомості, для якої це дійсно важливо? Звідки виникає це питання? Хто його ставить? Чи прийшло воно з якоїсь свідомої області? Якщо це так, то що слід вважати основою буття? Свідомість чи матерію? Скам’янілість чи Бога?
До Першої світової війни я вивчав юриспруденцію в університеті. На останньому курсі моїм учителем філософії був професор Стівенсон. Він був німецьким ученим, але під час війни прийняв індійське громадянство. Його курс був присвячений онтології та психології. Він говорив простою мовою і наводив зрозумілі аргументи для підтвердження своїх поглядів. Він навів чотири докази проти атеїзму, і один з них дуже важливий: «Свідомість — це відправна точка всього». Що б ви не казали, все це передбачає наявність свідомості. Будь-які твердження спираються на наявність свідомості.
Що ми знайдемо, якщо дослідимо скам’янілість? Вона може бути темною, важкою, мати певний запах чи інші характеристики, але що це все означає? Усе це — лише різні стадії свідомості. Без свідомості ми б не змогли зробити жодного твердження. Можна сказати, що скам’янілість — це найбільш первинна субстанція, але що це насправді означає? Будь-яке визначення кольору, типу поверхні, ваги чи смаку можливе лише завдяки наявності свідомості.
Проаналізувавши цей світ, ми розуміємо, що все складається з ідей, як стверджує теорія Берклі. Усе навколо — це ідеї в океані свідомості. Так само як айсберг дрейфує в океані, так і матерія плаває в океані свідомості. Зрештою, усе, що ми можемо стверджувати, що становить світ нашого життєвого досвіду, плаває подібно до айсберга в океані свідомості. І це нікому не спростувати.
Я відчув це на власному досвіді. Коли мені було двадцять три, у мене з’явилася глибока і природна відстороненість від цього світу. У цей час я відчув реальність свідомості. Я відчув, що матеріальний світ плаває у свідомості як вершки на поверхні молока. Свідома реальність набагато глибша, ніж реальність нашого теперішнього досвіду. Світ нашого життєвого досвіду подібний до вершків на молоці нашого розуму. Ця фізична реальність — лише видима частина реальності, що плаває по океану розуму. Я відчув це всередині себе. Коли є великий глечик молока, на поверхні утворюється тонкий шар вершків. Я відчув, що фізичний світ — це лише певний обмежений шар реальності, тоді як тонкий світ, присутній за ним, набагато більший і ширший. Внутрішній світ людини становить необмежену і глибоку реальність, подібно до величезного озера, тоді як фізичний світ у порівнянні з ним дуже малий і подібний до ряски, що затягнула це озеро.
Усе те, що ми сприймаємо зовнішніми чуттями, такими як око, вухо, язик, ніс і шкіра, є лише покровом реальності. У “Шрімад-Бƨаґаватам” Праƨлад Маƨарадж каже:
на те відуƨ̣ сва̄ртха-ґатім̇
ƨі Віш̣н̣ум̇ дура̄ш́айа̄ йе
баƨір-артха-ма̄нінаƨ̣
Ми надаємо занадто велике значення цьому покрову реальності, і наш розум стає повністю поглинутим ним: «баƨір-артƨа-манінаƨ», і при цьому не бажаємо зануритися у вічне буття. Але варто нам глибоко зануритися в реальність, як ми виявимо там Бога, Вішну. Реальність внутрішнього світу має свій покров, подібно до вершків на молоці, і ми просто ковзаємо по цьому грубому зовнішньому шару. Справжня реальність всередині — як солодка м’якоть фрукта під твердою шкіркою. Те, що ми сприймаємо наразі, — це лише зовнішній шар, подібний до шкірки, і ми приділяємо йому занадто багато уваги, залишаючись у невігластві щодо внутрішньої суті буття.
Перший крок у пошуку істини полягає в тому, щоб пройти крізь грубий покров і виявити всередині себе того, хто пізнає. З цього починається наш самоаналіз. Ким же є той, хто пізнає? Це атом, подібний до крихітної частинки пилу? Чи це дивовижна частинка свідомості у світі свідомості? Саме так має виглядати наше перше звернення до реальності. Є той, хто пізнає, і непізнане, запитувач і предмет питання.
Спробуйте знайти себе. Тоді поступово ви зрозумієте, що ви — душа, частинка свідомості всередині грубих і тонких оболонок. І так само як дух покритий матеріальною оболонкою, так і весь цей світ — лише оболонка, що приховує всередині духовну реальність. Усвідомивши, що ви є духовною душею, ви зможете побачити все навколо як частину свідомості. У цьому світі свідомості плавають острови різного життєвого досвіду, включаючи всі наші уявлення про сонце, місяць, дерева, каміння, людей, друзів і ворогів. У міру наближення до духовного світу ми виявимо, що наближаємося до нашого справжнього «я». Так поступово ми зрозуміємо, що матерія насправді дуже далека від нас, тоді як душа дуже близька.
Спробуйте зрозуміти реальність з цієї точки зору. Душа, дух і свідомість набагато ближчі до нас, ніж усе інше. Усі ми — діти цієї землі свідомості, тоді як матерія дуже далека. Однак покрови спотворень застеляють нам очі, і ми не бачимо природу духовної реальності. Якщо піднести долоню до самого ока, то її буде не побачити. Але варто трохи відсунути долоню, як вона стає чітко видимою. Часом ми не можемо бачити те, що дуже близько. Так само я можу бачити багато речей, але не можу побачити себе.
Буддисти та інші атеїсти намагаються довести, що свідомість — це похідна матерії, проте я стверджую, що матеріальні об’єкти самі по собі просто не існують. Якщо мене спитають, чи виникає свідомість з матерії, то я відповім, що немає нічого матеріального. Усе, що ми відчуваємо, є частиною свідомості. Усе навколо — це лише певні уявлення про цей світ. Весь наш життєвий досвід, від самого початку до кінця, пов’язаний лише зі свідомістю. Ми не можемо потрапити туди, де немає доступу нашій свідомості. Усе навколо, включаючи каміння, дерева, будинки, тіла і все інше — це лише наші уявлення, певні ідеї. Світ свідомості набагато ближчий до нас, ніж ми можемо собі навіть уявити. Тоді як будь-які матеріальні об’єкти дуже далекі. Ми маємо справу не з цим світом, а лише з уявленнями про нього. Це так, і ми не в змозі це змінити. Весь наш життєвий досвід — це лише частина нашого розуму.
Питання: Пурани говорять про вісім мільйонів чотириста тисяч видів життя. Чи все це теж лише уявлення?
Шрідƨар Маƨарадж: Все це уявлення. Свідомість завжди займає першорядне становище. Однак усі ці уявлення реальні, оскільки вони також спочатку присутні в духовній реальності Вриндавана. У нашому розумінні реальності нічого не виключається; все гармонійно. Усе має своє місце; ніщо не повинно бути виключено. Єдине, що необхідно всім нам, — це привести все в гармонію. Необхідно змінити наше сприйняття, наш кут зору. І щоб отримати правильне сприйняття, потрібно перестати бути егоцентричними. Слід залишити як спроби маніпулювати оточенням, так і спроби відсторонитися від усього. Ці два спонукання є причинами всіх наших мирських галюцинацій. Усе в цьому світі може стати інгредієнтами в служінні Вищому Центру, і якщо ми зрозуміємо це, то звільнимося від усього відносного. Матеріальний світ — це відображення духовного світу. Усе небажане знаходиться тут. Починаючи з Браƨми, що займає найвище становище в цьому всесвіті, і аж до найнезначнішої істоти (а̄браƨма-бƨувана̄л лока̄ƨ̣), всі перебувають під владою оман. З іншого боку, все у Вриндавані робить свій внесок в божественні ігри Радƨи-Ґовінди.
Все у Вриндавані має свідомість Кришни — кожне дерево, кущ чи рослина. Як вони можуть бути марними чи звичайними рослинами або кущами? Уддƨава — найвеличніший відданий Кришни, і він бажав народитися рослиною у Вриндавані. Так ми можемо зрозуміти, яка справжня цінність рослин Вриндавана! Чи слід думати, що прагнення Уддƨави було уявним чи теоретичним і не мало практичної цінності?
Все у Вриндавані є невід’ємною частиною ігор Радƨа-Ґовінди. Все там важливе, все там має цінність. Це називається шанта-раса — солодкий смак нейтрального поклоніння. Це можна зрозуміти так: якщо людина не завдає нікому шкоди, навіть комарам, це не означає, що вона паралізована чи хвора — вона просто займає нейтральне ставлення. Так у Вриндавані служіння може відбуватися і в дусі нейтрального поклоніння. Річка Ямуна, дерева, птахи та комахи зайняті служінням у настрої такого благоговійного поклоніння.
Це можна також зрозуміти на прикладі театральної вистави. У виставі актор може грати роль мерця. Коли його тіло несуть, він не може нічого сказати, він не може рухатися. Це не означає, що він мертвий. Подібно до цього, відданий у шанта-расі може прийняти пасивну роль рослини, куща чи дерева у Вриндавані, щоб зробити свій внесок в ігри Радƨа-Ґовінди.
Відданий може прийняти роль слуги. Він може бути царем, але заради задоволення Господа він може стати підмітальником. Він може виконувати свою роль підмітальника так добре, що люди будуть вставати і аплодувати йому. Так настрій служіння також робить свій величезний внесок у служіння Кришні.
Інший приклад шанта-раси — це Радƨа-кунда, де приймає омовіння Шріматі Радƨарані. Там Кришна являє Свої сокровенні любовні ігри. Тому Радƨа-кунда визнається найвищим місцем у Вриндавані. Усі девати і віддані прославляють Радƨа-кунду. Чи повинні ми вважати це озеро звичайною водоймою? Становище Радƨа-кунди, воістину, піднесене і прекрасне.
Також слід розглядати пагорб Ґовардƨан. Його роль також неймовірно піднесена. Зовні це пагорб, але Ґовардƨану поклоняються як Самому Кришні. Він також може виглядати як камінь, як Шалаґрам, як Божество на вівтарі.
Шрі Чайтанья молився: «О Господи, прошу, вважай мене порошинкою на Твоїх лотосових стопах», виражаючи настрій вібƨінна̄м̇ша джі̄ви, звичайної індивідуальної душі. Зазвичай пил на стопах сприймається як щось неживе. Але коли Чайтанья Маƨапрабƨу благав: «Вважай мене порошинкою на стопах», цей пил, про який він говорив, не був інертною матерією, а часточкою свідомості, сповненою знання та любові. Пил з лотосових стіп Господа є символом знання й блаженства. Усе в духовному царстві вже містить у собі вічне буття та знання. До того ж душі там — часточки божественної любові у Вриндавані та Навадвіпі. Якщо душі цього світу цілковито перетворяться духовно, то ми побачимо скрізь царство Бога. Обітель Кришни й обітель Маƨапрабƨу існують. Нам лише потрібно здобути правильне бачення, щоб це побачити. Наразі нам здається, що ми серед ворогів, але якщо ми здобудемо правильне сприйняття світу, то зрозуміємо: «Ні, я серед друзів!»
І це сприйняття світу настільки всеосяжне, що з ним ми здобудемо безстрашність. Коли Джаду Бƨарату схопили розбійники, які хотіли принести його в жертву божеству Калі, його сприйняття було настільки широким, що він ні про що не турбувався. Він подумав: «Усе відбувається з волі Бога. Він керує всім і все бачить. Усе в Його руках, і від моїх дій нічого не залежить». Джада Бƨарата прийняв усі обставини й не чинив опору. Його хотіли принести в жертву, але він залишався спокійним. Він думав: «Я серед друзів. Мені нічого не загрожує». Він перебував у такому стані свідомості, що жодне побоювання і жодна загроза не могли на нього вплинути. Він вірив, що Кришна неодмінно про нього подбає. На прикладі Джади Бƨарати ми можемо зрозуміти, що таке сприйняття на основі віри — це не просто філософія чи уява. Це реальність.
Божественна воля Кришни завжди стоїть за всім, що трапляється. І коли хтось здобуває зв’язок з цією вищою силою, первинною Реальністю, всі його побоювання зникають, і він здобуває безстрашність:
Майа̄ сантуш̣т̣а-манасаƨ̣ сарва̄ƨ̣ сукха-майа̄ діш́аƨ̣
(“Шрімад-Бƨаґаватам” 11.14.13).
Однак у тій реальності, де Кришні поклоняються з відданістю без прагнення до знання (джн̃а̄на-ш́ӯнйа̄-бƨакті), є таке ж ставлення. Там теж є страх і хвилювання, але вони мають зовсім іншу природу, ніж мирські турботи. Під впливом Йоґамайї ґопі та друзі Кришни часом непокояться: «Де ж Кришна? Куди Він пішов?» Так ґопі та хлопчики-пастушки бігають усюди в пошуках Кришни. Навіть корови стурбовані без Кришни і перестають пастися, але все це відбувається лише задля задоволення Кришни з волі Йоґамайї. Така природа божественної гри у світі джн̃а̄на-ш́ӯнйа̄-бƨакті.
Ми віддаємо себе внутрішньому пошуку істини. І у Ведах криється відповідь на наші запитання, розкриваючи сутність усіх священних писань. Цю сутність можна виразити коротко: «Ом — це Так!» Що ж означає це «Так»? «Те, чого жадає твоє серце, — існує! Твій внутрішній пошук досконалості увінчається успіхом. Шукай — і віднайдеш». Познавши себе й усвідомивши свою найбільшу внутрішню потребу, ти віднайдеш відповідь у священних писаннях: «Так! Твоя спрага буде втамована. Ти здобудеш усе, до чого прагнеш».
Питання: У “Бƨаґавад-ґіті” Кришна каже: «джі̄ва-бƨӯта̄м̇ маƨа̄-ба̄ƨо йайедам̇ дƨа̄рйате джаґат», що означає: «Духовна енергія підтримує цей матеріальний світ». Як нам це розуміти?
Шрідƨар Маƨарадж: Душі, поглинуті ілюзією цього світу, приходять з татастха-локи, межового плану буття. Засліплені оманливими уявленнями, вони потрапляють в полон ілюзорного сприйняття світу.
Кришна вчить, що цей матеріальний світ сам по собі неживий. Життя починається лише тоді, коли в цей світ входять індивідуальні душі. Вони набувають матеріалістичного сприйняття і починають взаємодіяти з матерією. У цьому сенсі вони оживляють всесвіт: «йайедам̇ дƨа̄рйате джаґат». Але, у найвищому сенсі, усе суще існує лише завдяки Богу.
Кришна також проголошує: «Аƨам̇ сарвасйа прабƨаво», що означає: «Все походить від Мене». І у Ведах сказано: «йато ва̄ іма̄ні бƨӯта̄ні джа̄йанте». Він є джерелом усього — творіння, підтримання і руйнування. Але тут, у цьому матеріальному світі, обумовлені душі, подібно до безлічі іскорок життя, що осяюють темряву мироздання, немов крихітні світлячки. Вони блукають у темряві, ледь освітлюючи свій шлях. Вони майже повністю поглинуті темрявою, але завжди залишаються відмінними від неї. Дух спроможний осягнути саме себе.
Питання: Хто тоді заклав основи атеїстичної філософії на Заході?
Шрідƨар Маƨарадж: Епікур був найвпливовішим атеїстом на Заході, а Чарвак Муні — на Сході. Згідно з ученням Епікура після знищення цього фізичного тіла не залишається нічого. На його думку не існує розумової системи окремо від тіла; психіка людини це лише марення наяву, що не мають окремого існування. Але Шанкара і Будда визнають буття психічного тіла всередині фізичного. Перевтілення душ також суголосне їхній філософії. Проте Будда стверджував, що зі згасанням тонкого психічного тіла (сӯкш̣ма-ш́арі̄ри) нічого не залишається.
З іншого боку, Шанкарачар’я проголошував, що свідомість у психічному тілі є віддзеркаленням Браƨмана, а Браƨман є найвищою реальністю. Згідно з його вченням, після руйнування тіла не залишається нічого, крім Браƨмана. Шанкарачарья говорив:
ш́лока̄рдƨена правакш̣йа̄мі йад уктам ґрантха-кот̣ібƨіƨ̣
браƨма сатйам̇ джаґан мітхйа̄ джі̄ва браƨмаіва на̄параƨ̣
«Досить половини вірша, щоб узагальнити всі ті істини, що криються в незліченних писаннях. У одному рядку я розкрив сутність усіх цих істин: «Браƨма сатйам̇ джаґан мітхйа̄» — Браƨман (дух) реальний, а цей світ ілюзорний, тоді як джіва — це лише віддзеркалення єдиного Браƨмана. У цьому квінтесенція усіх писань».
Філософські системи Будди і Шанкари не спроможні дати справжнє знання. Якщо б вони були вірними, якщо б цей світ був дійсно ілюзорним, то постало б питання: «Навіщо всі ваші слова? До кого вони звернені? Якщо весь цей світ ілюзорний, хіба ваша філософія не є також ілюзією?» Ми маємо право запитати Шанкарачар’ю: «Чи не означає це, що твоя поява в цьому світі і всі твої зусилля з спростування буддизму та утвердження єдності Браƨмана як вищої істини марні? До кого і навіщо ти тоді звернувся зі своїм вченням? Навіщо взагалі навчати, якщо цей світ нереальний? Якщо цей світ ілюзорний, то навіщо ти доклав стільки зусиль для обґрунтування своєї філософії? У чому сенс цього? Виявляється, справа всього твого життя — це також лише ілюзія і омана?»
Першим, хто переконливо виступив проти філософії Шанкарачар’ї, був Рамануджа. Його відповідь ґрунтувалася на неспростовній логіці здорового глузду. Рамануджа запитував:
— Який сенс Шанкарачар’ї було докладати стільки зусиль у ствердженні своєї філософії, якщо все навколо ілюзорне? Казати, що світ нереальний — це самозаперечна позиція. Якщо всі дії в цьому світі нереальні, то навіщо він тоді з’явився сюди? Він прагнув виправити нас і звільнити від оман, але виходить, що тоді всі омани існують насправді. В іншому разі, навіщо тоді докладати стільки зусиль для спростування інших вчень? Майя реальна і вічна. Індивідуальна душа вічна і Майя також вічна.
Усе матеріальне буття ґрунтується на можливості індивідуальної душі (татастха-джіви) зробити неправильний вибір і заплутатися в хибних уявленнях про життя. Душа є «ану-четана», крихітна частинка свідомості. І як атом свідомості, наша свобода настільки ж мала й обмежена. Саме в цьому причина всіх наших ілюзій і помилок. Однак прагнення до свободи становить саму сутність будь-якої душі. Сама концепція злочину передбачає можливість його скоєння навіть найзаконослухнянішою людиною. Лікарні, ліки та дієти існують, оскільки завжди зберігається можливість захворіти. Подібно до цього, кожна душа може помилитися і заплутатися, оскільки всі ми слабкі й обмежені.
Абсолюту не потрібна Майя, цей світ обмежених вимірів. Але цей світ потрібен усім тим, чиє становище відносне. В Майї немає потреби, коли все підвладне єдиному принципу істинного блага. Але Майя неминуча, коли присутнє розділення, відмінності та перерозподіл, коли проявляється безліч егоїстичних інтересів.
У світі ілюзії Майя втілює непорушний закон. Закон благоволить праведним і карає злочинців. Закон один для всіх, але він також передбачає підтримку добра і викорінення зла. Закон передбачає розподіл прав. Один і той самий закон гарантує захист праведним і відплату неправедним. Сварупа-шакті (внутрішня енергія Бога) благословляє праведників, а Майя-шакті карає злочинців.
Шакті (енергія) втілює волю Бога і, отже, неминуче має два аспекти: «парітра̄н̣а̄йа са̄дƨӯна̄м̇ віна̄ш́а̄йа ча душ̣крита̄м», що означає «Вона карає грішників і винагороджує доброчесних душ». Коли Сам Господь сходить у цей світ, Його цілі також двоякі: праведникам Він ниспосилає благо, а злочинцям — відплату. Кожне Його пришестя втілює цю двоєдину мету. Таким чином, хоч Він і єдиний, але в Його характері ми завжди можемо простежити ці два аспекти.
Рамануджа запропонував концепцію єдиного Абсолюту, чужу косності та примітивній одноманітності. Його вчення іменується віш́іш̣т̣а̄дваітава̄д (єдність у різноманітті). На противагу цьому філософія Шанкарачар’ї — це кевала-адваітава̄д (абсолютна єдність). Рамануджа визнавав Абсолютну Істину єдиною, але, за його вченням, це єдність містить безліч відмінних особливостей. Він відкидав ідею абсолютної та однорідної єдності, позбавленої розмаїття властивостей і ознак. Абсолют єдиний, і це безперечно. Проте Він безмежно різноманітний. Це співзвучно панентеїзму Гегеля.
Питання: Ви кажете, що матерія також свідома, оскільки вона походить від Господа як Вищої Свідомості. Спочатку, коли тільки вчимося розрізняти дух і матерію, ми починаємо розуміти, що матерія інертна, а живі істоти керують нею. Але коли ми розвинемо в собі найвище розуміння, чи побачимо ми, що матерія також жива?
Шрідƨар Маƨарадж: Так, і це відомо як шанта-раса. На вищих ступенях усвідомлення ми здатні сприймати свідомість всюди: у склі, камінні, землі, дереві — у всіх незліченних формах і кольорах прояву матерії.
Нас незмінно оточує лише свідомість. Свідомість пронизує все, однак її пізнання має багато граней. Існує багато ступенів розуміння, але все суще — свідоме і вічне:
твам̇ ту ра̄джан маріш̣йеті паш́у-буддƨім
Необхідно прагнути повернутися на рідний нам план реальності, де ми будемо щасливі й не будемо більше потребувати усіх цих тлінних речей. Цей трансцендентний світ не однорідний. Помилково вважати, що, досягнувши його, ви втрачаєте індивідуальність. Якщо можна допустити існування однорідної маси свідомості, то чому б не визнати існування ієрархії різних рівнів свідомості? Рамануджа уявляв свідомість як подібну ієрархічну систему. Шанкарачар’я стверджував, що є лише однорідна і неподільна сяюча Свідомість. Рамануджа ж оспорював цю концепцію. Він говорив, що основою вищої реальності є сяюча Свідомість, але наповнена різноманіттям різних атрибутів. Вона неоднорідна й наділена безліччю унікальних аспектів.
Тоді як Шрі Чайтанья Маƨапрабƨу стверджував, що основа реальності — ачінтйа-бхеда̄бƨеда — незбагненна єдність у різноманітті. У всьому присутнє щось спільне й щось відмінне. Хоч би які протилежності ви не розглядали, в них виявиться й спільне, й відмінне. Ніщо не тотожне чомусь іншому повністю. Проте слід пам’ятати, що ми не в змозі якось обмежити Безмежність. Істинна суть реальності лишається вічно незбагненною. Всі єдині й різноманітні аспекти реальності непізнанні — і ця таємниця підвладна лише Всевишньому. Він не підкоряється нашим примхам. Однак ці унікальні аспекти Абсолюту сприймаються по-різному, залежно від індивідуальних стосунків, що пов’язують нас із Ним.
У «Шрімад-Бхагаватам» (10.43.17) наводиться приклад цього:
малла̄на̄м аш́анір нрин̣а̄м̇ нара-вараƨ̣ стрі̄н̣а̄м̇ смаро мӯртіма̄н
ґопа̄на̄м̇ сва-джано ’сата̄м̇ кш̣іті-бƨуджа̄м̇ ш́а̄ста̄ сва-пітроƨ̣ ш́іш́уƨ̣
мритйур бƨоджа-патер віра̄д̣ авідуш̣а̄м̇ таттвам̇ парам̇ йоґіна̄м̇
вриш̣н̣і̄на̄м̇ пара-деватеті відіто ран̇ґам̇ ґатаƨ̣ са̄ґраджаƨ̣
«Коли Кришна, супроводжуваний Баладевою, вступив на борцівську арену Камси, усі присутні побачили Його по-різному. Кожен сприймав Його відповідно до своїх унікальних стосунків (рас) з Ним. Борцям Він уявлявся спалахом блискавки. Звичайні люди побачили в Ньому найпрекраснішого з людей. Жінкам Він бачився чарівним юнаком, втіленням Купідона, що змушувало їх палати пристрастю. Пастухи сприймали Кришну як свого родича, який прибув із селища Вриндаван. Присутні царі бачили в Ньому наймогутнішого правителя. Його батьки, Нанда і Яшода, бачили в Ньому своє улюблене дитя. Камса, цар династії Бходжа, побачив у Ньому уособлення смерті. Мирські люди бачили в Ньому вселенську форму Бога, дурні бачили в Ньому власні недосконалості, а перед йогами Він постав як Вища Душа. Тоді як представники роду Вришні побачили Його як найславетнішого нащадка своєї династії».
Коли Кришна вийшов на арену, кожен побачив Його по-своєму. Так ми можемо зрозуміти, як Він задовольняє бажання кожного. Коли Яшода бачила Його, вона вигукувала: «О, мій хлопчику!» Але ґопі бачили Його як юнака, а не дитину. Його друзі бачать у Ньому одного зі своїх товаришів по іграх. Кришна задовольняє кожного. Навіть тварини у Вриндавані знаходили повне щастя, зустрічаючи Кришну.
барƨа̄пі̄д̣ам̇ нат̣а-вара-вапуƨ̣ карн̣айоƨ̣ карн̣іка̄рам̇
бібƨрад ва̄саƨ̣ канака-капіш́ам̇ ваіджайанті̄м̇ чха ма̄ла̄м
рандƨра̄н вен̣ор адƨара-судƨайа̄пӯрайан ґопа-вриндаір
вринда̄ран̣йам̇ сва-пада-раман̣ам̇ пра̄віш́ад ґі̄та-кі̄ртіƨ̣
(Шрімад-Бƨаґаватам, 10.21.5)
«Коли ґопі описували найсолодшу мелодію флейти Кришни, вони негайно згадували про свої ігри з Ним. Їхні уми так полонилися цими спогадами, що вони не могли цілком описати цю прекрасну мелодію. Обговорюючи цю трансцендентну мелодію, вони згадували, як Кришна був одягнений, що Його голову увінчувало павине перо, як у танцюриста, а сині квіти прикрашали Його вуха. Його одяг відливав золотом, а Його гірлянда була з квітів туласі, кунди, мандари, паріджати та лотоса. Настільки привабливо одягнений, Кришна наповнював отвори Своєї флейти нектаром Своїх губ. Так ґопі згадували Його, що входить до лісу Вриндавана, чия земля пізнає насолоду кохання від дотиків лотосових стоп Кришни».
Свідомість Кришни означає досконалий розвиток теїзму, аж до божественного кохання. У Свідомості Кришни ви виявите всі найчистіші й найбажаніші уявлення про повноту життя. Цей матеріальний світ є лише тінню, темною подобою реальності. Тоді як повнорозвинений теїзм означає Свідомість Кришни. У повнорозвиненому теїзмі Безмежне повністю охоплює все відносне й обмежене. Цей вид досконалого теїзму ми знаходимо у Вриндавані. Там будь-яка обмежена істота знаходить блаженство своїх любовних стосунків з Безмежним Цілим. У Вриндавані немає нічого, що відчувало б незадоволеність. Кожна піщинка й кожна рослина там є цілком досконалою особистостю, що відіграє свою роль у любовних іграх Шрі Кришни.
Тут, у цьому матеріальному світі, піщинка не має жодної цінності. Але у Вриндавані ніким не нехтують. Там будуть задоволені всі справжні бажання душі, ніхто не буде залишений без уваги. Там все перебуває в цілковитій гармонії, і тому у Свідомості Кришни уявлення про Вріндаван втілює собою найвище розуміння повнорозвиненого теїзму. «Шрімад-Бхагаватам» говорить:
«Коли Кришна помістив Свої лотосові стопи у Вриндавані, уособлена Земля вигукнула: «Нарешті здійснилося те, чого я так бажала. Я здобула найбільшу вдачу. Все у Вриндавані — земля, навіть пил — відчуває насолоду найвищого кохання просто від дотику лотосових стоп Кришни. Цей дотик дарує Землі безмежне щастя. Таке найвище блаженство відчуває Земля лише від Його дотику Його стоп».
У Вриндавані Кришна — це мадƨурья, уособлення всієї солодкості. Він — а̄нанда, уособлене блаженство. Кришна досконало відповідає на кожну нашу внутрішню потребу. Вищий Центр має особливу здатність відповідати на всі наші внутрішні сподівання й задовольняти потреби всього сущого. Кришна обдаровує всі душі соком солодкого океану трансцендентних смаків (йо йач чхраддƨаƨ̣ са эва саƨ̣) відповідно до їхніх індивідуальних здібностей і становища.
Кожен може скуштувати солодкість Абсолюту відповідно до своєї здатності, так само, як цукерки смакують по-різному. Для здорового язика цукерка дуже солодка, але якщо на язиці є нарив, то навіть цукерка гірчить.
На роботі начальник бачить у комусь свого підлеглого, дитина бачить у ньому свого батька, дружина бачить у ньому чоловіка. Його слуга бачитиме його як пана. Собаки та інші тварини бачать його по-своєму. Одна й та сама людина може сприйматися по-різному залежно від своїх стосунків з тим, хто її бачить. Подібним чином, Кришну бачать по-різному залежно від своїх стосунків з Ним (раси). Так особливі аспекти Абсолюту проявляються відповідно до суб’єктивних якостей кожної душі.
| 4 глава | Зміст | 6 глава |