Книга “Шрі Ґуру та його милість”
Шріла Бƨакті Ракшак Шрідƨар Маƨарадж
7 глава
Вчитель, що надає духовне посвячення
Духовний Вчитель завжди діє з позиції відданого Бога середнього рівня. Сам він може бути відданим середнього рівня або ж займати найвищу позицію, проте знижуючись до середнього для виконання своєї місії. Оскільки робота Ґуру здійснюється зі середнього рівня, посвячення учнів стає обов’язком мадƨ’яма-адƨікарі.
Існує три класи духовних учителів. Ґуру першого класу ставить одну ногу з духовного світу в матеріальний і переправляє душі звідси туди. Ґуру середнього класу перебуває тут, але він простягнув одну ногу до духовного світу й веде душі туди. Ґуру нижчого класу стоїть обома ногами тут, але він ясно бачить найвищий рівень і намагається переправляти душі з цього тлінного світу до духовного. Так можна приблизно уявити три класи Вчителів.
Це не три рівні вайшнавів, а три класи ґуру. Коли відданий першого рівня спускається, щоб виконувати роль Ачар’ї, який вчить власним прикладом, він приймає положення відданого середнього рівня. Одна його нога перебуває в духовному світі, а іншу він, за наказом Кришни, ставить сюди, в матеріальний світ, щоб виконувати обов’язки Ачар’ї. А Ґуру, який однією ногою стоїть у матеріальному світі, а іншу простягає до духовного, є мадƨ’яма-адƨікарі, відданим середнього рівня. Він також виконує обов’язки Ачар’ї. Ачар’я нижчого класу стоїть обома ногами тут, у матеріальному світі, але його погляд спрямований до духовного світу. Він теж може бути Ачар’єю. Ось така градація Ачар’їв, а різні рівні вайшнавів — це інше. Про них йдеться у “Шрімад-Бƨагаватам” (11.2.45-47):
अर्चायामेव हरये पूजां य: श्रद्धयेहते ।
न तद्भक्तेषु चान्येषु स भक्त: प्राकृत: स्मृत: ॥ ४७ ॥
арчха̄йа̄м ева ƨарайе
Божеству певно Господу Гарі
пӯджа̄м̇ йаƨ̣ ш́раддƨайеƨате
поклоніння хто з вірою виконує
на тад-бƨактешу чха̄нйешу
не до відданих Кришни і людей
са бƨактаƨ̣ пра̄критаƨ̣ смритаƨ̣
він відданим матеріалістичним зветься
«Відданий, який з вірою поклоняється Божеству, але не виявляє належної поваги до вайшнавів та інших людей, називається матеріалістичним відданим. Вважається, що він перебуває на нижчому рівні відданого служіння Богу». Далі йде опис відданого середнього рівня:
ईश्वरे तदधीनेषु बालिशेषु द्विषत्सु च ।
प्रेममैत्रीकृपोपेक्षा य: करोति स मध्यम: ॥ ४६ ॥
і̄ш́варе тад-адƨі̄нешу
Всевишньому, відданим Бога
ба̄ліш́ешу двішатсу ча
несвідомим заздрісним та
према-маітрі̄ крипопекша̄
любов дружбу милість нехтування
йаƨ̣ кароті са мадƨйамаƨ̣
хто робить він середнього рівня
«Відданий на середньому рівні в служінні Богу відомий як мадх’яма-адхікарі. Він має любов до Верховного Господа, є вірним другом усіх відданих Господа, проявляє милість до невинних та не звертає уваги на заздрісних». А опис найвищого рівня вайшнавізму в “Шрімад-Бхагаватам” такий:
सर्वभूतेषु य: पश्येद् भगवद्भावमात्मन: ।
भूतानि भगवत्यात्मन्येष भागवतोत्तम: ॥ ४५ ॥
сарва-бƨӯтешу йаƨ̣ паш́йед
в усіх об’єктах хто бачить
бƨаґавад-бƨа̄вам а̄тманаƨ̣
Бога присутність об’єкта поклоніння
бƨӯта̄ні бƨаґаватй а̄тманй
істоти у Бозі, об’єкті поклоніння
еша бƨа̄ґаватоттамаƨ̣
цей відданий Бога найвищий
«Відданий найвищого рівня бачить Кришну в усьому та усе в Кришні».
Отже, існують три ступені відданості Богу. Шрі Чайтанья Маƨапрабƨу пояснює, як ці три етапи стосуються відданих, які постійно оспівують священне Ім’я Кришни. Той, хто хоч раз почув або вимовив святе Ім’я Господа, може розглядатися як відданий нижчого рівня. Той, хто постійно оспівує Ім’я з вірою, є відданим середнього рівня. А відданий найвищого рівня настільки могутній, що кожен, хто його бачить, відчуває в собі схильність оспівувати святе Ім’я Кришни. Ось яка природа відданих найвищого ступеня.
Відданий середнього рівня може відчувати мирський вплив, але непохитно відхиляє його, спрямовуючи усю свою увагу на духовне осмислення. Він повністю зосереджений на духовному житті. Його серце відкрите для Всевишнього, але він ще не повністю визволився від впливу Майї, ілюзії. Хоча він і слабкий, його зусилля допомогти іншим заслуговують на повагу. Він ще не до кінця порвав зі своєю мирською обумовленістю, але поступово перемагає її. Він виграє битву за битвою, розвиваючи свою відданість Кришні. Він має добрі наміри. Він — проповідник. Ще трохи, і він розірве всі зв’язки з цим світом, зробить останній крок і увійде у духовний світ.
Початківець у вірі може відвідувати храм і поклонятися там Богові, суворо дотримуючись положень Писань. Але як тільки він покидає храм, він може дозволити собі будь-які дії. У взаєминах з іншими його поведінка може бути недуховною, і він може нехтувати релігійними принципами. Настанови Писань впливають на нього лише частково. Однак відданий середнього рівня вміє застосовувати принципи Писань у своєму повсякденному житті. Відповідно до Писань він визначає, з ким слід дружити, який вид діяльності вибрати для заробітку, і як обирати друзів.
Відданий, який живе за духовними настановами, переходить на другий рівень відданості Богу. Живучи таким чином, він може допомагати іншим, уникаючи чужорідного або несприятливого впливу. Він впевнений у своєму життєвому шляху і знає, як взаємодіяти з іншими, підтримуючи свою духовну активність. Живучи так, він гідний посвячувати учнів. Він здатний допомагати іншим, оскільки вже повністю змінив свої відносини з навколишнім світом. Він може підтримувати такий стандарт життя, борючись з усіма проявами Майї. Він уже довів свою духовну стійкість, тому на нього можна покластися і довірити повноваження Ачар’ї.
Є ще одна перспектива, згідно з якою священні писання викладають нам рівень відданого Бога. Відданий середнього рівня — це той, хто щиро поважає Шастру, покладається на неї та глибоко вірить у її слова. Він уважно дотримується всіх правил, настанов та практик, викладених у священних текстах, а його повсякденне життя та соціальна активність пройняті вірою в Бога. А той, хто діє згідно зі своєю вірою в Кришну в будь-якій ситуації, незалежно від обставин, є відданим вищого рівня. Віра в Кришну — це те, що керує ним насамперед. Незалежно від обставин, своїм тілом, розумом і душею, в думках, словах і справах — всіма можливими способами — він служить Кришні. Він — найкращий відданий Кришни. Таким чином, Писання з різних точок зору показують нам ступені розвитку відданого, слуги Кришни.
Як правильно сприймати Шрі Ґуру
Відданий: Чи повинен учень сприймати свого Ґурудева як уттама-адƨікарі, що перебуває на вищому рівні відданості Богу?
Шрідƨар Маƨарадж: Так, і він не лише повинен бачити у своєму Ґурудеві уттама-адƨікарі, відданого вищого порядку, але й вважати його особливим посланцем Самого Господа або Його найвищої сили. У мадƨур’я-расі він нарешті побачить у своєму Ґурудеві Шрі Рупу Манджарі, повноважну представницю Радƨарані.
Таким чином, існує різноманітність сприйняття нашого Духовного Вчителя. Наше сприйняття Ґурудева змінюється відповідно до нашого поступового розвитку у свідомості Кришни. На початковому етапі служіння Богові учню радять сприймати Ґуру як Самого Кришну (са̄кша̄д дƨарітвена самаста ш́а̄страір, Гурваштака, 7). Чому? На цій стадії учень ще не здатний розрізняти між Всевишнім та Його внутрішньою енергією. Кришна і Його Сварупа-шакті сприймаються як нероздільне ціле. Потім учню радять сприймати свого Ґуру як енергію Кришни, і, зрештою, він буде бачити Ґуру як особливу енергію Кришни, відповідно до своїх внутрішніх прагнень. Він знайде свого Духовного Вчителя, що перебуває в певному настрої відданості Богу, будь то служіння, дружба, батьківство чи кохання. Таке розпізнавання триватиме аж до моменту, коли відданий зможе побачити Кришну разом із Його внутрішньою енергією (Сварупа-шакті), що існує в Ньому.
Відданий: Дехто вважає, що для посвячення учнів потрібно бути відданим найвищого рівня, який спустився до цього світу та діє на середньому рівні. Такі люди не визнають жодної градації Ґуру. На їхню думку, слід шукати Ґуру найвищого рівня та приймати посвяту тільки від нього.
Шрідƨар Маƨарадж: Спочатку я також поділяв цю думку, але потім дещо змінило моє ставлення. Після відходу Шріли Бƨактісіддƨанти Прабƨупади я не наважувався приймати учнів, але три події суттєво вплинули на мене. Тоді я смиренно й покірно почав цю роботу. Нещодавно один відданий запитав мене про це. Я розповів йому історію про головний біль Кришни, можливо, ви її знаєте.
Одного разу в Двараці Кришна сказав Нараді Муні, що Його мучить сильний головний біль, і єдиним засобом проти якого є пил зі стоп Його відданих. Нарада обійшов численних відданих у Двараці, але жоден з них не погодився дати пил зі своїх стоп. Вони відповідали:
— О ні, це неможливо! Ми не можемо цього зробити, бо це означає відправитися в пекло.
Коли Нарада повернувся, Кришна спитав:
— Ти приніс пил зі стоп відданих? Головний біль стає все сильнішим.
— Ні, Владико! Ніхто не наважився дати пил зі своїх стоп, — відповів спантеличений Нарада.
— Спробуй у Вриндавані, — порадив йому Кришна.
Нарада одразу ж пішов до ґопі та розповів їм усе, і вони без зволікання дали йому пил зі своїх стоп. Вони сказали:
— Кришна страждає? Йому потрібен пил з наших стоп? Будь ласка, візьми його і поспішай назад.
Нарада був глибоко вражений. «Як таке можливе? — подумав він. — Ніхто із відданих не наважився дати Кришні пил зі своїх стоп, а вони роблять це без будь-якого вагання!»
— Ви усвідомлюєте наслідки вашого вчинку? — спитав він.
— Так, це вічне пекло, — відповіли гопі. — Але ми не переймаємося цим! Якщо є хоч мала можливість полегшити стан нашого Господа, то це єдина річ, що нас турбує.
Цей випадок згадався мені тоді. Був і інший. Шрі Чайтанья Маƨапрабƨу сказав: «а̄ма̄ра а̄джна̄йа ґуру хан̃а̄ та̄ра’ еі деш́а — За Моїм наказом стань Ґуру і врятуй цю землю». Тож, ми повинні думати так: «Я не бездоганний, але впевнений, що те, що мені передав мій Ґуру, є надзвичайним, життєво важливим та наповненим нектаром. Він просив мене передати це іншим, і нехай буде, що буде. Я візьму на себе цей ризик, бо він наказав мені, а я його слуга. Він подбає про мене». З таким духом ризику учень візьметься за відповідальність, думаючи: “Можливо, я потраплю до пекла, можливо загину, проте я повинен виконати наказ мого Ґурудева”. З таким духом він повинен виконувати завдання, і ніяка небезпека не загрожуватиме йому, якщо ця свідомість зберігатиметься. Але якщо він відхилиться від цього зв’язку і почне шукати мирські задоволення, то зазнає невдачі. Інакше ніщо не зможе зруйнувати його духовне життя.
Цей внутрішній дух слід зберігати, бо саме він є справжньою відмінною рисою учня: “Так, я готовий навіть померти, але виконаю наказ свого Ґурудева. Я відчуваю, що це нектар, і я маю роздавати його іншим заради їхнього порятунку”.
Випадок із Рамануджею — ще один приклад подібного духу ризику. Один алвар, південноіндійський ґуру, володів найвищою мантрою. Рамануджа хотів отримати від нього цю мантру. Алвар сказав Рамануджі:
— Я дам тобі цю мантру лише за умови, що ти не розкриєш її іншим.
Рамануджа погодився і, давши цю обіцянку, отримав мантру. Новина швидко розлетілася, і зовні зібралося багато людей у очікуванні. они дізналися, що Рамануджа прийняв умови та отримав мантру від Ґуру. Як тільки Рамануджа вийшов, люди, що нетерпляче чекали на нього, одразу ж засипали його запитаннями:
— Яку мантру він тобі дав? Чи правда, що це надзвичайно потужна мантра, яка може визволити нас усіх?
— Так, це правда.
— То яка це мантра?
— Ось вона…
Він вимовив мантру, і його Ґуру почав його докоряти:
— Що ти наробив? Ти усвідомлюєш, що тепер тебе чекає?
— Так, знаю: вічне пекло. Але твоя мантра дуже могутня. Вона неодмінно дарує вічне благо. Тому, навіть якщо я потраплю до пекла, всі вони будуть врятовані.
Якщо ви готові на такий ризик, ваш Ґуру благословить вас, і з вами не станеться нічого поганого. Учень повинен прийняти цей ризик, спираючись лише на силу свого духовного натхнення. Діючи так, він може нічого не боятися. Господь усе бачить. Він поруч. Ґуру поруч. Вони обов’язково врятують відданого. Вони не залишать його напризволяще, спостерігаючи, як він, виконуючи їхні вказівки, опиняється у пеклі. Чи могли б вони це допустити? Чи живі наші опікуни, чи мертві?
Треба мати таку самовідданість, щоб думати: “Навіть якщо мені доведеться потрапити в пекло, я все одно маю виконати наказ мого Ґуру. Так, через мене, його місія може продовжуватися”. Така впевненість у духовному шляху та у мантрі, надає нам силу для виконання роботи ачар’ї. Якщо я відчуваю, що ліки, які я приймаю, дійсно мені допомагають і сприяють моєму одужанню, то, зустрівши людину з подібним станом, я можу поділитися ними з нею.
Джіва Госвамі каже: «джн̃а̄на ш́а̄т̣ƨйа вітта ш́а̄т̣ƨйа». Якщо в мене є достаток, але інша людина страждає через бідність, і я тримаю свої кошти під замком, а вона мучиться від голоду, то відповідальність за її страждання лежить на мені. Так само, якщо в мене є знання, і я можу допомогти ближньому, але цього не роблю, то відповідальність також лежить на мені. Не надаючи йому допомоги, я вчиняю злочин проти суспільства.
Якось я запитав одного лікаря:
— Ви досконало розбираєтесь у хворобах? Якщо ні, то чому ви беретеся лікувати пацієнтів? Ваші знання досить поверхові. Ви не до кінця розумієте всі нюанси його організму. Ви лікуєте його, і при цьому допускаєте помилки.
Лікар зі мною погодився. Проте мені на думку спала відповідь: якби ми вимагали від кожного лікаря бездоганного знання про хвороби, то весь процес лікування перестав би існувати. Чи варто відмовлятися від медичної практики лише тому, що всі лікарі мають тільки часткові знання про захворювання і немає нікого, хто знав би все до дрібниць? Ні в якому разі.
Нам слід щиро і з вірою допомагати іншим, спираючись на ті знання, які ми маємо. У такому дусі відданий може взятися за роботу ачар’ї, інакше він буде відповідальним. Проте, необхідно завжди пам’ятати, що якщо є гуру вищого рівня, нашим обов’язком є допомагати іншим прийняти його. Ми не повинні зазіхати на чужі права. У “Гарі-бƨакті-віла̄сі” також сказано, що коли поруч є великий відданий, віддані нижчого рівня не сміють приймати учнів. Припустимо, у фермера є родюча земля і два види насіння. Спочатку йому треба посіяти якісне насіння. Якщо немає насіння вищої якості, тоді можна сіяти звичайне. Щоб отримати багатий урожай, треба віддати перевагу найкращому насінню. Якщо ми неприв’язані, чисті серцем і самовіддані, слід завжди садити найкраще насіння. Насіння нижчої якості слід відкласти. Отже, коли є Ґуру вищого рівня, Ґуру нижчого рівня не повинні йому заважати.
Відданий: Але відданий завжди сприймає себе як найнижчого, і тому постійно прагне направити інших до Ґуру вищого рівня.
Шрідƨар Маƨарадж: Коли наша відданість Кришні досягне належного рівня, ми відчуємо: «Я нікчема. Я нижчий із найнижчих». Але коли прийде натхнення діяти як ґуру, потреба вчити інших прийде до нас як наказ Кришни:
— Тобі треба це зробити!
У такому разі, це бажає Кришна. Цей потік походить від Нього. Чайтанья Маƨапрабƨу каже:
— Санатане, через Мене на тебе ллється милість Кришни. Вона проходить через Мене, але Я не розумію всіх цих слів.
Я відчуваю щось подібне. Я виконую наказ мого Ґуру. Попри те, що я такий незначний, все ж я взяв на себе цей обов’язок, бо мій Ґуру наказав мені це зробити. Якщо відданий відчуває таку необхідність, він може виконувати роботу ачар’ї.
Це не лише зовнішній, але й внутрішній процес. Ачар’я наказав нам:
— Не припиняйте проповідувати, у вас є здібності до цього. Чи не задля цього я навчав вас? Я поширював це послання, і ви маєте робити те саме.
Коли відданий відчуває такий щирий поклик у своєму серці, він має взятися за цю роботу. Якщо ми не служимо суспільству тим, що сприйняли від духовного наставника, то порушуємо наші обов’язки перед нашим Ґуру. Він дорікне нам:
— Ти отримав від мене стільки енергії, а тепер зберігаєш її лише для себе? Ти маєш використати її, щоб допомогти іншим.
Якщо відданий отримує таке натхнення, він має зробити все можливе, щоб виконати цей наказ. Але тут виникають труднощі. Стати ґуру, здобути авторитет та пошану — це одне, а виконувати обов’язки ґуру — зовсім інше. Це вимагає щирості. Звичайно, це складний шлях. Без сумніву, це великий виклик: при невдачі не тільки сам виконавець може загинути, але і його послідовники. Якщо він сам сповнений брехні, то під виглядом бажання допомогти іншим він зможе лише обдурити їх. Тому ми маємо бути уважними до того, що ми отримали від нашого Ґуру, і ретельно обмірковувати, чи гідні ми виконувати цей обов’язок, чи здатні ми приносити користь іншим.
Пастка для Ґуру
Відданий: Ми можемо надавати духовні настанови іншим без проведення обряду посвяти. Ми можемо передавати те, що засвоїли від свого духовного учителя. Отже, навіщо нам проводити обряд посвяти?
Шрідƨар Маƨарадж: Це також може стати пасткою для Ґуру. Ви надаєте іншим настанови про духовне життя, а ті, хто їх слухає, кажуть вам: “Я не можу звернутися до когось іншого. Я можу прийняти тільки те, що почув від вас. Крім вас, я нікого не можу визнати своїм Ґуру”.
Відданий: Але можна сказати: “Якщо ви мене визнаєте, то я кажу вам прийняти того-то”.
Шрідƨар Маƨарадж: Якщо він щиро так відчуває, то може сказати: “Якщо ти дійсно маєш довіру до мене, тоді я раджу тобі обрати цю особу як наставника”. Таку пораду він може дати, якщо він з чистим серцем визнає, що той інший відданий перебуває на духовному рівні, який перевищує його власний. Але якщо він бачить, що офіційний ачар’я суспільства котиться вниз й втрачає своє духовне становище, то може задуматися: “Як я можу порадити цій щирій людині звернутися до нього?” Тоді йому доведеться взяти на себе відповідальність за продовження місії свого Ґуру. Усе залежить від щирого розуміння.
| << 6 глава | Зміст | 8 глава >> |