Книга “Шрі Ґуру та його милість”
Шріла Бƨакті Ракшак Шрідƨар Маƨарадж
13 глава
Житія святих
Шрідƨар Маƨарадж: У своїй “Чайтан’я-шикшамриті” Шріла Бƨактівінод Тхакур пояснює, що на стадії премарурукшу, тобто на початкових етапах чистої любові до Бога, віддані Бога бувають двох типів: вивиктананді та гоштх’янанді. За своєю природою гоштх’янанді схильні до проповіді та живуть серед вайшнавів. Вівіктананді ж більш схильні до усамітнення, оспівуючи Святе Ім’я Господа або роздумуючи про Його божественні ігри (ліли). Обидві групи перебувають на найвищому рівні служіння Богу, перед самою сходинкою чистої любові до Бога. Коли вони остаточно досягають найвищої сходинки, між ними зникає будь-яка відмінність. Повністю підкорившись волі Кришни, вони виконують будь-яку роботу, яку Він забажає через них здійснити. Тому не можна стверджувати, що той, хто не має схильності до проповіді, гірший за того, хто проповідує.
Бƨактівінод Тхакур поділив відданих, які вже майже досягли найвищого рівня, на два типи: проповідників і відлюдників, але водночас заборонив називати когось із них вищим або нижчим за інших. Усі вони готові виконати будь-яке бажання Кришни. Відданий, якого Кришна спонукає до проповіді, буде нею займатися, але того, хто не має такої схильності, не можна дорікати. Природно, що схильні до проповіді будуть відстоювати її перевагу. Їх супроводжуватиме успіх, адже Сам Кришна надихнув їх на це служіння. Кришна каже:
А̄ча̄рйам Ма̄м̇ віджа̄ні̄йа̄
«Воістину, лише натхнення, що приходить від Мене, здатне звільнити зумовлені душі» (ШБ 11.17.27). Пізнати Кришну може той, кого Він Сам обере, і ніхто інший (йам эваіш̣а врин̣уте тена лабƨйас, Катхопанішад, 1.2.23). Коли Кришна наділяє вайшнава достатньою силою і бажає через нього звільнити багато зумовлених душ, то за Його волею так і стається. Ми не бачимо, щоб Сварупа Дамодара та Рамананда Рай широко проповідували, ходячи від дверей до дверей і приймаючи учнів. З іншого боку, Ніт’янанда Прабƨу та інші робили це. Кришна Сам обирає те, як задіяти Своїх відданих відповідно до Своїх бажань.
Кавірадж Ґосвамі молиться («Шрі Чайтанйа-чарітамрита», Ант’я-ліла̄, 3.1):
ванде ’ƨам̇ Ш́рі̄-ґуроƨ̣
ш́рі̄-йута-пада-камалам̇
Ш́рі̄-ґурӯн Ваіш̣н̣ава̄м̇ш́ ча
Спершу він висловлює свою шану тим духовним наставникам, які безпосередньо взаємодіють із зумовленими душами. Потім він каже:
Ш́рі̄-Рӯпам̇ са̄ґраджа̄там
Цими словами він висловлює свою шану до Шастра-ґуру. Шрі Рупа та Санатана майже не брали участі в широкій проповіді, але залишили писання для проповідників. Шастри, правила й приписи, онтологічні питання — усе це було дано Рупою та Санатаною. Хіба вони не уттама-адƨікарі? Вони не проповідували безпосередньо людям, але, як і бажав від них Шрі Чайтанйа Маƨапрабƨу, вони заклали основу проповіді Ґаудійа-вайшнавізму. Вони Шастра-ґуру, духовні вчителі, що дали богоодкровенні Писання.
Духовні філософські камені
Спершу Кришнадас Кавірадж Госвамі вклоняється Ґуру, який набирає нових послідовників, потім — Шастра-ґуру, а потім — Шрі Чайтан’ї Маƨапрабƨу, який прийшов зі Своїми супутниками й оточенням, щоб принести в світ нову істину. Він вклоняється своїм духовним наставникам у п’ять послідовних етапів, і на найвищих сходинках він схиляється до лотосових стоп Шрі Шрі Радƨі й Ґовінди та всіх ґопі на чолі з Лалітою й Вішакхою:
Ш́рі̄-Ра̄дƨа̄-Криш̣н̣а-па̄да̄н саƨа-ґан̣а
Лаліта̄-Ш́рі̄-Віш́а̄кха̄нвіта̄м̇ш́ ча
Таким чином, Шастра-ґуру виконують працю, натхненну Шрі Кришною, не взаємодіючи безпосередньо із зумовленими душами. Не можна сказати, що вони не спарша-мані (філософські камені, що виконують бажання) лише через відсутність прямої проповіді. Таке твердження лише виявило б прихильність до проповідницької групи.
Ми маємо вірити в духовного наставника і в те, що через нього діє Всевишній — що Кришна прийшов проповідувати про Себе через нашого Ґуру. Слід прагнути бачити Кришну в Ґуру, а в діях Ґуру — його турботу про наше спасіння. Нас надихають думати саме так.
Проте, це відносний погляд. З погляду суворого неупередженого бачення ми можемо визначити Ґуру, залежно від його усвідомлення, як відданого середнього рівня (мадƨ’яма-адƨікарі) або вищого рівня (уттама-адƨікарі).
Серед слуг Кришни деякі мають схильність до Радƨарані, інші — до Чандравалі, а треті перебувають посередині. Деяких відданих більше приваблює Враджа-ліла, деяких — Ґаура-ліла, а третіх однаково приваблюють обидві. Така природа ігор Господніх. Ці відмінності існуватимуть вічно.
Ґаура-ліла вища, ніж Кришна-ліла
Деякі віддані схильні до проповіді, інші — до усамітнення, але це не означає, що всі, хто надає перевагу усамітненню, нижчі, а всі, хто має природу проповідників, вищі. Ми не можемо цього стверджувати. Їх слід оцінювати за їхньою відданістю та прийняттям Кришни. І Ґаура-ліла, і Кришна-ліла є найвищими на Ґолоці, але якщо ми досить сміливі, щоб стверджувати, що Ґаура-ліла вища, ніж Кришна-ліла, через її великодушний характер, через те, що вона поширює себе, то їй слід надавати більше значення. З цього погляду вона перевершує Кришна-лілу. І якщо ми будемо дуже суворо дотримуватися цього принципу, то ми, звісно, надамо перевагу проповідницькій частині вайшнавів, вважаючи, що вони виконують найблаготворнішу працю у всесвіті (лока-гіта̄йа ча, «Гарівам̇ш́а», 1.8.45): «Проповідники більш удачливі, бо через них Кришна прагне звільнити безліч зумовлених душ».
Відносну точку зору можна описати так: «Ґаура-ліла вища за Кришна-лілу. Чому? Тому що вона ширша і доступніша кожному. І, крім того, в Ґаура-лілі Кришна дарує Себе зумовленим душам». Це ніби доповнення до Кришна-ліли. І якщо ми бачимо, що комусь випала нагода стати представником Господа, рятівником зумовлених душ, то наша повага до нього може зрости. Ми зможемо знайти певне обґрунтування думці про більш щасливе становище проповідників, якщо візьмемо до уваги, що Кришна величніший, коли Він проповідує, аніж коли розважається в колі Своїх близьких.
Природно, ми віддаватимемо перевагу проповідникам, які принесли нам свідомість Кришни. Кришна обрав деяких відданих Своїми представниками для проповіді про Себе зумовленим душам. Це більш сприятливо для нас, враховуючи наше нинішнє становище. Тому, розвиваючи світогляд у цьому напрямку, можемо сказати, що зумовлені душі, як-от ми, особливо виділятимуть тих, хто сприяв їхньому звільненню. Втім, з точки зору вищої реальності, вважати одних представників Господа кращими за інших лише тому, що в них ясніше проглядаються риси великодушності, — означає дотримуватися відносного погляду.
Хоча ми часто судимо про вайшнавів за їхніми справами, це не завжди правильно, бо Господь обирає відданого для певного служіння, і що б Господь не захотів через нього здійснити, те за Його волею і відбувається. Основоположний принцип — це Його вибір. Іноді цей вибір падає на одного, іноді на іншого, а іноді на третього. Ми всі в розпорядженні Його безмежної волі; все залежить від того, як Кришна забажає нас використати. Такий абсолютний погляд. Але також не буде помилкою пов’язувати цей успіх із посередником — у цьому теж є певна цінність. Однак ми повинні пам’ятати, що за будь-яким успіхом завжди стоїть Кришна. Не слід забувати, що через нас діє божественна, найвища воля. Тому не варто впадати в крайнощі, оцінюючи відданого Кришни лише за зовнішніми факторами
Бабаджи та проповідники
Ґаура Кішор Дас Бабаджі Маƨарадж не проповідував, але його учень, наш духовний учитель, Шріла Бƨактісіддƨанта Сарасваті Тхакур Прабƨупад, проповідував із величезним розмахом. Шріла Локанатх Ґосвамі взагалі не проповідував, але ми бачимо, що проповідь його єдиного учня, Шріли Нароттама Даса Тхакура, була дуже обширною. Тому не варто судити про вайшнава лише за масштабом його зовнішньої діяльності. Його успіх цілком залежить від волі Кришни. За Своїм власним вибором Кришна дає відданому певне служіння та наділяє його необхідними здібностями. Цьому є безліч прикладів.
Шріла Ніт’янанда Прабƨу потужно проповідував по всій Бенґалії, але Шріла Ґададƨар Пандіт, хоча зовні і не здійснював помітного служіння в лілах Шрі Чайтан’ї Маƨапрабƨу, вважається втіленням бƨави (трансцендентних почуттів) Радƨарані. А потяг Ґададƨари Пандіта до Маƨапрабƨу перевершує прихильність усіх інших.
Отже, ми не повинні судити про становище вайшнава лише за масштабами його зовнішньої діяльності. Звісно, ми не можемо ігнорувати те служіння, яке здійснює відданий. Це благородна, велика справа, але, зрештою, все в руках Господа (екала̄ І̄ш́вара Криш̣н̣а, а̄ра саба бƨритйа, Чч, Аді, 5.142).
Кришна танцює
Кришна — першопричина всього сущого, і все, чого Він бажає, здійснюється. Кришна бажає танцювати особливим чином з кожним зі Своїх відданих, і Він робить це за Своєю солодкою волею. Кришна — Той, хто смикає за нитки та керує всім. Ключ від світобудови в Його руках. Він спрямовує долі всесвіту та життя кожної істоти. Усвідомивши це, ми зможемо звільнитися від хибного престижу, гонитви за славою та визнанням. Якщо ми повністю усвідомлюємо, що все перебуває в руках Господа, то ніколи не загордимося.
Аби дати нам урок про те, що не так просто впізнати справжнього вайшнава за одягом чи манерами, Ґададƨар Пандіт, здавалося б, неправильно зрозумів становище Пундаріка Відьянідхі, піднесеного супутника Господа.
Одного разу Мукунда Датта привів Ґададƨара Пандіта до Пундаріки Відьянідƨі. Мукунда та Пундаріка були родом з одного села. Мукунда знав його і тому спитав Ґададƨара Пандіта:
— Хочеш побачити справжнього вайшнава?
— Авжеж, я завжди прагну отримати даршан справжнього вайшнава, — відповів Ґададƨар Пандіт.
Тоді Мукунда Датта привів Ґададƨара Пандіта до оселі Пундаріки Відьянідƨі, і Ґададƨар був приголомшений побаченим. «Що це? — подумав він. — Переді мною аристократ із завитим напахченим волоссям, у вишуканому, царському вбранні, він курить люльку, оздоблену золотою ниткою, і вся кімната сповнена пахощів. І це вайшнав?»
Мукунда Датта зрозумів сердечні почуття Ґададгари і почав співати вірш з “Шрімад-Бƨаґаватам” (3.2.23):
аƨо бакі̄ йам̇ стана-ка̄ла-кӯт̣ам̇
джіґƨа̄м̇сайа̄па̄йайад апй аса̄дƨві̄
лебƨе ґатім̇ дƨа̄трй-учіта̄м̇ тато ’нйам̇
кам̇ ва̄ дайа̄лум̇ ш́аран̣ам̇ враджема
«О, яке диво! Сестра Бакасури, Путана, бажаючи вбити Кришну, змастила отрутою свої груди і дала Йому пити своє молоко. Попри це, Господь Кришна прийняв її як Свою матір, і вона досягла становища, що личить матері Кришни. Кого ж мені вважати своїм притулком, як не наймилостивішого Кришну?»
В нестямі від екстазу
Почувши це, Пундарік Від’янідƨі миттєво перемінився. Він завмер, а потім по всьому його тілу пробігло тремтіння. Атмосфера повністю змінилася. Він почав змахувати руками, ніби відбиваючись від чогось, його ноги сіпнулися. Він відкинув убік люльку та почав кататися по ліжку, розриваючи свій шовковий одяг і покривала, видираючи прикраси з волосся:
— У кому мені ще шукати притулку, як не в цьому всемилостивому Господі? Хіба є хтось, хто був би милостивішим за Кришну? — вигукував він, катаючись в нестямі по підлозі.
Згодом Пундарік поступово заспокоївся, і Ґададƨар подумав: «Як я міг так погано подумати про цю велику душу? Зовні він може здаватися звичайною людиною, рабом розкоші, але в серці своєму він — великий відданий Бога. Яка безмежна любов до Кришни переповнює його! Я вчинив вайшнава-апарадƨу, образив великого відданого. Як мені спокутувати цю образу? Як я міг так погано про нього подумати? Що ж мені тепер робити?»
Поміркувавши так, він звернувся до Мукунди:
— Я образив цього великого Маƨатму. Як мені це виправити? Я думаю, що ті, хто стає на шлях відданості, повинні офіційно прийняти наставника, але я ще не пройшов посвяту в жодного вайшнава. Якщо я прийму посвяту у нього, він простить мене й мої гріхи. Він не триматиме на мене зла, якщо я схилюся до його святих стоп. Тільки так я зможу загладити свою провину. Але я маю порадитися з моїм Владикою — Ґауранґою Маƨапрабƨу.
І він вирушив за порадою до Шрі Чайтан’ї Маƨапрабƨу. Незадовго до цього Шрі Чайтан’я Маƨапрабƨу заплакав, кличучи Пундаріка на ім’я:
— Пундаріка, батьку мій! Пундаріка! Де ж ти?
Він несподівано почав плакати, і прості люди не могли цього зрозуміти. Вони запитували один одного:
— Хто такий Пундарік? За ким так сумує Німай Пандіт? Чому Він вигукує: «Пундарік! Пундарік!»?
Через кілька днів Пундарік приїхав з іншого села до свого дому в Навадвіпі. Мукунда Датта знав його, оскільки був його односельцем. Коли віддані запитували: «Хто такий цей Пундарік?», Мукунда Датта відповідав:
— Пундарік має невеликий маєток. Він заможний сім’янин.
Отже, Ґададƨар Пандіт запитав Шрі Чайтан’ю Маƨапрабƨу про Пундаріку Відьянідƨі:
— Я образив великого вайшнава, Пундаріку Від’янідƨі, і тепер відчуваю, що заради власного духовного блага маю прийняти від нього посвяту. Але я нічого не можу зробити, не порадившись з Тобою і не заручившись Твоєї згоди. Я віддаю це на Твій розсуд. Як мені вчинити?
Шрі Чайтан’я Маƨапрабƨу схвалив його намір:
— Так, це чудово. Прийми його своїм Ґуру.
В авторитетних джерелах сказано, що Пундарік Від’янідƨі був втіленням Вришабƨану Маƨараджа — батька Радƨарані. І Ґададƨара Пандіт прийняв посвяту від Пундаріка Від’янідƨі. Тож не варто впадати в крайнощі, судячи про відданого лише за його зовнішньою діяльністю.
| << 12 глава | Зміст | 14 глава >> |