Книга “Суб’єктивна еволюція свідомості”
Шріла Бƨакті Ракшак Шрідƨар Маƨарадж
2 глава
Створення світу
Шрідƨар Маƨарадж: “Ману-самƨіта” (1.5–6) так починає опис створення світу:
а̄сі̄д ідам̇ тамо-бƨӯтам апраджн̃а̄там алакш̣ан̣ам
апратаркйам авіджн̃ейам̇ прасуптам іва сарватаƨ̣
татаƨ̣ свайамбƨӯр бƨаґава̄н авйакто вйан̃джайанн ідам
маƨа̄бƨута̄ді-вриттауджа̄ƨ̣ пра̄дур а̄сі̄т тамо-нудаƨ̣
Безпосередньо перед початком створення світу межова енергія Бога перебувала у стані спокою. Саме слово «тат̣астха̄» означає повну рівновагу: «а̄сі̄д ідам̇ тамо-бƨӯтам». Все було занурене в темряву і оповите невіглаством. «Алакшанам» означає, що це неможливо якось визначити або описати: не існувало таких аспектів реальності, за якими можна було визначити її природу або зробити хоч якесь припущення. Також це «апраджн̃а̄там»: наука просто не здатна дослідити природу цього стану буття. Можна лише сказати, що це подібне до глибокого сну без сновидінь. Аналогія з глибоким сном дає нам певне уявлення про це: «прасуптам іва сарватаƨ̣». Все матеріальне буття тоді перебувало у стані, що нагадує глибокий сон.
У той час всередині духовного плану почався рух, і з’явилося світло. Світло побачили провидці. Це світло існувало ще до початку створення, але саме тоді провидці отримали здатність бачити світло. Потім це світло породило першу речовину цього матеріального світу, що була подібна до води.
Це первинне світло порівнюють з особистістю. Світло означає свідомість, а свідомість — це особистість. Це світло, або особистість, спочатку породило тих, хто може побачити цей світ, а потім об’єктивну субстанцію, схожу на воду. Ця первинна вода відома як Вірaджа, або причинна субстанція. У вайшнавському словнику під словом Браƨмалока розуміється вищий світ свідомості, представлений світлом, а Вірaджа, первинна об’єктивна реальність цього світу, представлена водою. Потім насіння свідомості були посіяні в причинні води, що по суті є тінню цього світла. Хоча те, що ми всі розуміємо під водою, було створене набагато пізніше, першостихію матерії зазвичай порівнюють з водою, оскільки вода здатна текти і вміщувати в себе. На санскриті слово вода — «апа» — означає «якесь нижче розуміння». Так почався первинний етап творення.
Потім, зі зв’язку цього насіння свідомості та первинної води, виникає маƨат-таттва: енергія свідомості, представлена світлом, що увійшла у взаємодію з однорідною матерією. У подальшому перетворенні ця маƨат-таттва розділяється на безліч аƨанкар, індивідуальних елементів его. «Маƨато аƨан̇ка̄раƨ̣». Спочатку аƨанкара — це єдиний і цілісний принцип его, також званий махат-таттвою. Під впливом свідомості об’єктивна субстанція продовжує розвиватися, вона проявляє себе в п’яти основних складових: те, що можна побачити, понюхати, почути, спробувати на смак і торкнутися. Ці п’ять елементів є первинними принципами всього матеріального існування.
Цей п’ятикратний принцип еволюціонує у трьох фазах: у благості, пристрасті та невігластві (саттва, раджас і тамас), і проявляється як ефір, звук, слух і вухо; повітря, поверхня, дотик і шкіра; вогонь, колір, зір і око; вода, смак, відчуття смаку і язик; земля, запах, нюх і ніс. Є двадцять чотири головні елементи: справжнє «я», три тонкі елементи (пракриті, маƨат-таттва і аƨанкара), п’ять грубих елементів, п’ять чуттів, п’ять видів об’єктів чуттів, п’ять органів чуттів. Розвиток цього матеріального світу описано як низхідний процес від тонкого до грубого, від свідомості до матерії. А потім, коли це матеріальне буття згортається за волею вищого світу, все грубе розчиняється в тонкому. Починаючи з найгрубіших проявів, поступово весь цей матеріальний світ ставатиме дедалі тоншим, поки, зрештою, не зануриться в непроявлений стан матерії, відомий як пракриті — тонку причинну рідку субстанцію.
З руйнуванням матеріальної енергії, атма, або індивідуальна душа, занурюється у Браƨман, неподільну вищу свідомість, позбавлену відмінних властивостей. Це положення про різні види духовної енергії описано Кришною в “Бƨаґавад-ґіті” (15.16–17):
два̄в імау пуруш̣ау локе кш̣араш́ ча̄кш̣ара эва ча
кш̣араƨ̣ сарва̄н̣і бƨӯта̄ні кӯт̣а-стхо ’кш̣ара учйате
уттамаƨ̣ пуруш̣ас тв анйаƨ̣ парама̄тметй уда̄ƨритаƨ̣
йо лока-трайам а̄віш́йа бібƨартй авйайа і̄ш́вараƨ̣
«Є два види істот — досконалі, незмінні та непогрішимі душі, а також обумовлені душі, які відхилилися від свого природного стану і повні оман. Непогрішимі душі живуть у духовному світі, а обумовлені — у цьому тлінному світі».
Кришна каже: «Однак Моє буття набагато перевершує буття обумовлених і непогрішимих душ (кшара і акшара), оскільки Я — Пурушоттам, Ва̄судев, Парамбраƨма, Вища Абсолютна Істина. Все суще перебуває в Мені й підпорядковане Моїй волі».
Вайкунтха, Ґолока — все творіння — представлено іменем Пурушоттам і Ва̄судев. Потім, увійшовши до царства Ва̄судева, душа може побачити різні рівні реальності — божественні ігри, які цілковито перевершують наш досвід та всі уявлення. Там душа виявляє безмежний світ досконалих живих істот, які без останку присвятили своє життя служінню Богові в Його вічній обителі.
Однак Вайкунтха, де панує розсудлива відданість Богу, це лише загальне розуміння духовного світу. Вище за неї знаходиться рівень спонтанної відданості Богу. Ця обитель відома як Ґолока, де є багато різних видів ігор Бога. На Ґолоці всі види стосунків з Богом представлені в їхньому найповнішому прояві: шанта (пасивне преклоніння), дасья (служіння), сакƨ’я (дружба), ватсалья (батьківська любов) і мадƨура (любов закоханих). Солодке почуття мадƨури поділяється на свакію (подружжя) і паракію (позашлюбну любов). Без сумніву, ця тема неймовірно піднесена і сокровенна. Проте нам слід мати уявлення про це, оскільки наша доля зрештою пов’язана з тим піднесеним даром, що принесли Шрі Чайтанья Маƨапрабƨу та великі Ачар’ї, як-от Бƨакті Вінод Тхакур, і про який розповідають такі священні писання як “Шрімад-Бƨаґаватам” і “Шрі Чайтанья-чарітамрита”.
У тому, як вони описують Голоку, міститься все наше прагнення, вся перспектива нашого вічного життя. І це цілком узгоджується з нашим особливим смаком відданості Богові, який ми розвинули методом слухання послання вищого світу з авторитетного джерела. Свобода нашого особистого вибору набуває найвищого сенсу лише тоді, коли ми дізнаємося про безліч різних ідей, безліч планів трансцендентної реальності. І ми зробимо свій вибір та будемо діяти відповідно до того, що вабить нас найсильніше.
Питання: Яку роль відіграють індивідуальні душі в процесі творіння?
Шрідƨар Маƨарадж: Я вже описував це. Спочатку створюється неподільний масив хибного его (аƨанкара). У “Браƨма-самƨіті” його називають Шамбƨу. Також у цій книзі пояснюється, що душа як промінь свідомості з’єднується з матеріальною енергією. Свідомість цілком відмінна від пракриті, первісної енергії цього світу. Так неподільна свідомість стикається з неподільною енергією, і внаслідок їхнього злиття народжується єдине спільне его. Це спільне его поступово розпадається на незліченні індивідуальні его, а єдина свідомість поширює себе як індивідуальні частки свідомості, занурені в матеріальну енергію. Так, поступово, індивідуальні зумовлені душі сходять у цей тлінний світ і заплутуються в ньому.
Первинний стан буття, коли всі індивідуальні душі з’єднані в єдине ціле (єдине і неподільне хибне его, аƨанкара), відоме як маƨат-таттва. Потім, еволюціонуючи, маƨат-таттва розділяється на безліч індивідуальних істот. Точно так само, як атом можна розділити на субатомні частинки, такі як електрони, протони, нейтрони та інші, єдине его поступово розділяється на незліченну кількість індивідуальних его (джів). Їхнє становище описується словом «татастха», тобто межове і невизначуване. Так, з цього тонкого і незбагненного плану межової енергії, свідомість спочатку перетворюється в цьому вимірюваному світі як цільна, а потім з масиву неподільного его (маƨат-таттва) проявляються незліченні індивідуальні істоти. Поступово проявляються й інші елементи творіння цього світу експлуатації, викривленого відображення духовного світу.
Цей світ постійно розгортається і згортається. Це схоже на серцевий ритм, коли серце невпинно стискається і розжимається. Так і весь всесвіт проявляється і відходить у непроявлене. Він то перебуває у фазі єдиної і неподільної субстанції, то проявляється як безліч істот. Спочатку один, потім безліч — так відбувається еволюція і руйнування всіх матеріальних всесвітів. Серце стискається і розжимається, і весь всесвіт то проявляється, то відходить у непроявлений стан.
Часом у великому і малому ми можемо виявити схожі ознаки. Дотримуючись цієї поради, ми можемо до певної міри збагнути ціле. Також наше розуміння буде доповнене і цілком новим знанням. Ідучи цим шляхом, мешканці цього світу здобувають знання, але воно завжди буде лише частковим.
Проте ті, хто цілком неупереджені та незалежні від впливу цього світу, що постійно згортається і розгортається, можуть здобути бачення справжньої реальності. Ця істина приходить через одкровення і дарується людям поступово, відповідно до їхньої здатності розуміти, а також місця, часу та обставин. Цю істину одкровення можна різною мірою виявити в Біблії, Корані, Ведах та інших писаннях цього світу. Так божественна істина являє себе в різних місцях цього світу відповідно до способу мислення та здатності тієї чи іншої групи людей. Істина одкровення може дарувати нам справжнє сприйняття реальності, однак вона завжди відповідає рівню тих людей, до яких вона сходить.
З цієї причини ми знаходимо відмінності в різних версіях цієї богоодкровенної істини. У “Шрімад-Бƨаґаватам” сказано, що часом ліки можуть бути гіркими, і для тих, хто через невігластво не розуміє їхньої важливості, у ці ліки спеціально додають солодкість. Так само богоодкровенна істина може бути прихована під численними мирськими поступками і компромісами звичайних релігій, але це робиться лише для того, щоб допомогти невігласам прийняти її суть: «парокш̣а-ва̄до Ведо ‘йам̇».
Втім, ведичні одкровення визнаються авторитетними мудрецями як найдавніші та найдосконаліші. Та богоодкровенна істина, що була представлена “Шрімад-Бƨаґаватам” і Шрі Чайтаньєю Маƨапрабƨу, має бути визнана як найрозгорнутіше теїстичне розуміння. У ньому говориться, що за межами цього створеного світу лежить вічно танцююче царство Бога. Тут, у цьому світі, ми перебуваємо в пастці етапів творення та руйнування, що постійно чергуються, однак духовне царство — це вічний танець, сповнений найвищого блаженства. Але навіть ця реальність може мати градацію згідно з природою раси (трансцендентного смаку, блаженства), і саме до цього прагне кожна свідома жива істота.
Питання: Ігри Кришни вічні. Коли Кришна завершує Свою гру в цьому всесвіті, ці ігри починаються в якомусь іншому. Але що відбувається з іграми Кришни під час остаточного знищення, коли всі всесвіти переходять у непроявлений стан?
Шрідƨар Маƨарадж: Коли всесвіт руйнується повністю (маƨапралайя), з усіма зірками та планетами, його розмір стає рівним нулю. Так досягається повна рівновага. Однак у духовному світі все продовжує йти своїм чередом. Ніщо не може загрожувати вічним іграм Кришни, оскільки вони є суттю вічного життя.
Питання: Що тоді відбувається з іграми Кришни тут, на Землі?
Шрідƨар Маƨарадж: У міру дозрівання фрукти падають з дерева. Поступово всі фрукти закінчаться, але дерево залишиться. Це щось подібне. Цей матеріальний світ може перетворитися на ніщо, але ігри Кришни триватимуть вічно.
Питання: Яка різниця між Ґолокою, місцем ігор Кришни у трансцендентному світі, та Ґокулою, обителлю Кришни на цьому земному плані буття?
Шрідƨар Маƨарадж: Ґокула Вриндаван існує вічно, але часом вона приховується від погляду всіх спостерігачів. Обитель Ґокула існує в ідеальному світі, а тут лише іноді проявляється. Те, що ми бачимо, залежить від особливостей нашого існування та здатності бачити, тоді як Ґокула існує вічно. Якщо у вас немає очей, то ви не побачите нічого. Щоб доторкнутися до чогось, у вас відповідно мають бути руки. Те саме і з Ґокулою. Її буття перебуває в досконалому світі, і жодні зовнішні процеси чи здібності, які працюють у цьому тлінному світі, не зможуть торкнутися досконалого буття Ґокули.
Якщо Земля зникне, то це не означає, що вся Сонячна система зруйнується. Сонячна система залишиться, але мешканці Землі вже цього не побачать. Її вплив на Землю більше не буде відчуватися. Подібним чином Ґокула існує в цілком іншому, вічному плані буття. Вона не підвладна ні творенню, ні поступовому розвитку, ні руйнуванню. Суть цієї найтоншої енергії можна зрозуміти на прикладі ефіру. Навіть знищивши землю, ви не знищите ефір. Ефір присутній як у землі, так і поза нею, однак, знищивши землю, ви не зможете знищити ефір. Положення Ґокули подібне до цього. Це підтверджується у “Шрімад-Бƨаґаватам” (2.9.35):
йатха̄ маƨа̄нті бƨӯта̄ні бƨӯтеш̣ӯчча̄вачеш̣в ану
правіш̣т̣а̄нй аправіш̣т̣а̄ні татха̄ теш̣у на теш̣в аƨам
«О, Браƨмо! Як матеріальні першоелементи присутні в усіх істотах, а також поза ними, так і Я присутній усередині та поза всіма істотами».
Становище Кришни також подібне до цього: Він одночасно тут і не тут. У “Бƨаґавад-ґіті” (9.4–5) Він каже Арджуні:
майа̄ татам ідам̇ сарвам̇ джаґад авйакта-мӯртіна̄
мат-стха̄ні сарва-бƨӯта̄ні на ча̄ƨам̇ теш̣в авастхітаƨ̣
на ча мат-стха̄ні бƨӯта̄ні паш́йа ме йоґам аіш́варам
бƨӯта-бƨрин на ча бƨӯта-стхо мама̄тма̄ бƨӯта-бƨа̄ванаƨ̣
«Я всюди і ніде. Все в Мені, однак у Мені немає нічого. У Своїй непроявленій формі Я пронизую весь всесвіт. Узри ж Мою містичну велич, Мою одночасну єдність і відмінність! Хоча Я підтримую всіх живих істот і присутній усюди, Я жодним чином цим не зачеплений, оскільки є першопричиною всього сущого».
Ми маємо зрозуміти взаємозв’язок між причиною та наслідком. Причина і наслідок бувають цілком різних типів. Навіть внутрішня причина та її приховані наслідки можуть мати різні властивості. Тіло може бути розбурханим, а розум залишатися незворушним. Розум може охопити занепокоєння, а душа залишатися безтурботною. Нам слід усвідомити цю суттєву різницю між причиною та наслідком, між тонким і грубим, між матерією та духом.
| 1 глава | Зміст | 3 глава |