Книга “Шрі Ґуру та його милість”
Шріла Бƨакті Ракшак Шрідƨар Маƨарадж
10 глава
Духовні вчителі, що наставляють
Відданий: Чи могли б ви пояснити принцип спадкоємності вчителів? У мене склалося враження, що у вашому вченні, аби знання було сприйняте правильно, потрібна безперервна спадкоємність передання знань, починаючи з Самого Бога. Однак, прочитавши “Бхагавад-гіту як вона є” Бƨактіведанти Свамі Прабƨупади, я виявив, що спадкоємність вчителів містить лише тридцять вісім імен, хоча говориться, що цій системі п’ять тисяч років. Це повний список, чи деякі імена пропущені? Як ми повинні розуміти ці очевидні історичні розбіжності?
Шрідƨар Маƨарадж: Наша Ґуру-парампара, учнівська спадкоємність, слідує ідеалу, а не тілу. Це спадкоємність наставляючих духовних учителів, а не формальних учителів, що дають посвячення. У пісні про нашу Ґуру-парампару, написаній Шрілою Бƨактісіддƨантою Сарасваті, говориться:
маƨа̄прабƨу ш́рі̄ чаітанйа ра̄дƨа̄-криш̣н̣а наƨе анйа
рӯпа̄нуґа джанера джі̄вана
Найвища Істина свідомості Кришни сходить через ланцюг Шікша-ґуру, духовних учителів, що наставляють. До переліку нашої учнівської спадкоємності включені ті, хто має належний рівень усвідомлення. Це не Дікша-ґуру-парампара, не спадкоємність ґуру, що дають формальні посвячення.
Дікша, або посвячення, — це, по суті, формальність. По-справжньому важлива шикша, духовні настанови. І якщо наші Шікша-ґуру та Дікша-ґуру, тобто духовні учителі, що навчають та посвячують, знаходяться в одній лінії мислення, то це наша найбільша вдача. Всі духовні вчителі перебувають на різних рівнях. Писання описують ознаки Ґуру та ознаки учня: Ґуру повинен бути кваліфікованим у багатьох відношеннях, і учень теж має бути гідним. Тоді їхній союз принесе бажаний результат.
Нас цікавить свідомість Кришни, де б вона не була. У “Бƨаґавад-ґіті” і, особливо, у “Шрімад-Бƨаґаватам” Кришна каже: «Я започатковую рух свідомості Кришни, але поступово, під згубним впливом матеріального світу, він слабшає. Коли Я бачу, що він значно ослаб, Я повертаюся і починаю новий рух. Знову ж таки, коли Я бачу, що він занепадає під впливом несприятливого оточення, Я посилаю одного з Моїх представників, щоб він усунув перешкоди і вдихнув свіжу енергію, вніс свій внесок у Мій рух свідомості Кришни».
Що таке свідомість Кришни? Ми повинні дослідити рівень знання. Ґуру повинен старатися вкласти в свого учня вміння розрізняти справжню свідомість Кришни. Свідомість Кришни — не предмет купівлі-продажу і не може бути чиєюсь монополією. Щирі душі повинні дякувати долі за те, що вони можуть оцінити, що таке свідомість Кришни, де б вона не була.
Відданий: Як нам зрозуміти той факт, що в історії нашої духовної спадкоємності були проміжки часу, коли не було жодного ґуру, який би давав посвячення учням?
Шрідƨар Маƨарадж: Нас не хвилює матеріальний зв’язок. Посередником є не фізичне тіло, як ми звикли вважати. Вивчаючи розвиток наукової думки, ми можемо поєднати Ньютона з Ейнштейном, опустивши безліч незначних учених. Ми можемо простежити розвиток науки від Галілея до Ньютона і потім до Ейнштейна, не звертаючи уваги на проміжні пункти. Якщо врахувати глибину їхнього внеску, то рядових учених можна опустити. Вимірюючи велику відстань, можна знехтувати найближчими стовпами. Відстань між планетами вимірюється у світлових роках, а не в милях чи метрах. В учнівській спадкоємності слід спиратися лише на слова великих святих.
Відданий: Однак дещо мені все ще незрозуміло. Між Баладевом Відйабƨушаном і Джаґаннатхом Дасом Бабаджі — майже сто років. Як так вийшло, що між ними в нашій Ґуру-парампарі нікого не згадано?
Шрідƨар Маƨарадж: Ми повинні забути про всі матеріальні міркування, коли розглядаємо духовну спадкоємність. У цьому матеріальному світі постійно виникають перешкоди, які заважають духовній практиці. Щоразу, коли істина переривається матеріальним потоком і стає змішаною або спотвореною, з’являється Кришна, щоб відновити істину в її колишній чистоті (йада̄ йада̄ ƨі дхармасйа гла̄нір бхавати бха̄рата, Бг, 4.7). Господь і Його віддані постійно докладають зусиль для цього.
Потік духовної істини — це щось живе, а не мертве. Пильний погляд Господа завжди над нашими головами, і щоразу, коли потрібно зберегти цей потік чистим і повноводним, допомога сходить згори. Кришна каже Арджуні: «Те, що Я говорю тобі сьогодні, Я передав Вівасвану багато-багато років тому. Під впливом матеріальних уявлень ця істина втратила свою чистоту, і тому сьогодні Я знову повторюю її тобі».
Спотворення істини
У цьому світі матеріальні міркування постійно забруднюють духовний потік, позбавляючи вищу істину чистоти. Тому, щоб відновити істину в її колишній чистоті, Кришна приходить Сам або посилає Свого особистого представника. Коли Майя, енергія омани, повністю приховує та спотворює істину, віддані Господа або Сам Господь намагаються повернути їй колишній стандарт чистоти. Наївно вважати, що у цьому світі омани істина може вічно існувати в своєму первозданному вигляді, без домішок і спотворень. Це просто неможливо.
Розумна людина зрозуміє, як застосувати ці принципи на практиці. Уявімо, ми пишемо літопис: ми відзначимо головних історичних персонажів, залишивши поза увагою менш значущі фігури, та включимо до хронології лише найважливіших діячів. Там не буде місця для незначних осіб. Так само ті, хто справді прагне духовної правди, намагаються побачити лінію чистої духовної спадщини. Вони шукають таку спадкоємність, об’єднують великих учителів у династію та кажуть: «Ось наша Парампара».
Учнівська спадкоємність — це не послідовність тіл. Вона іноді присутня, а іноді зникає, з’являючись лише через два-три покоління, як у випадку з Прахладою Магараджем. Він був великим відданим Бога, але його син був демоном, а онук знову став відданим. Навіть у тілесній послідовності ми бачимо такі перерви. У духовній спадкоємності ми також спостерігаємо, як вплив Майї спотворює лінію передачі істини. Тому досвідчений дослідник шукатиме в цій свідомості найважливіші фігури.
Коперник, Галілей, Ньютон і Ейнштейн
Уявіть, що науковець досліджує якусь істину. Через кілька поколінь приходить інший вчений, підхоплює нитку його пошуків і продовжує його дослідження. Потім ще через кілька поколінь приходить третій, підхоплює й рухається далі. Якщо ми хочемо зрозуміти справжню лінію, по якій проходять ці дослідження, нам потрібно вивчити найважливіших мислителів, які допомогли розкрити цю істину.
Ми бачимо, що Коперник зробив певний внесок ще до Галілея, потім прийшов Ньютон. Далі може бути перерва на певний час, і вже Ейнштейн розвиває ідеї Ньютона. Таким чином, у лінії можуть бути перерви, але нитка дослідження все одно триває. Розумний побачить, що вона розпочалася з певної людини, потім перейшла до іншої, а потім сюди. Так ми знайдемо правильну послідовність мислення. Так само й у духовній спадкоємності.
Ті, хто нездатний зрозуміти цей простий принцип, керуються тілесними міркуваннями. Вони не розуміють, що є справжня духовна істина. Для них фізичне продовження і є Ґуру-парампара. Але ті, чий духовний зір пробудився, кажуть: «Ні. Того, що було в першому ачар’ї, ми не знаходимо ні в другому, ні в третьому. Але в четвертому ачар’ї ми знаходимо той самий стандарт чистоти». Ґаудія Сампрадая Шрі Чайтан’ї Маƨапрабƨу єдина, і кожен, хто робить свій внесок у цю справжню лінію, буде прийнятий.
Внесок Шріли Баладеви Від’ябƨушани в сампрадаю не менш важливий, ніж внесок інших великих подвижників цієї лінії. Хоча тілесно він і є членом іншої спадкоємності, Мадƨва-сампрадаї, учні наступних поколінь не повинні ігнорувати його заслуги, особливо те, скільки людей він залучив до Гаудія-вайшнавізму своїм коментарем до «Веданта-сутри». Тому наші ачар’ї скористалися його внеском, взявши до уваги висоту, суть і чистоту його думки в лінії нашого духовного вчення.
Шастра-ґуру, Шікша-ґуру, Дікша-ґуру та Нама-ґуру становлять єдине ціле: це справжнє русло, послане нам заради нашого спасіння, щоб не послабшав потік вищої істини з духовного світу в цей. Такий принцип прийняли ачар’ї. Ми приймаємо будь-який внесок, який, з волі Кришни, є найціннішим внеском у вчення нашої спадкоємності. Ми приймаємо і Шастра-ґуру, і Шікша-ґуру, і Дікша-ґуру, і Мантра-ґуру, і Нама-ґуру — ми приймаємо їх усіх як наших ґуру.
Ми віддаємо шану Рамануджі, який є головою іншої школи вайшнавізму, але не виявляємо поваги сахаджіям, імітаторам, які тільки в тілесному сенсі належать до Сампрадаї Маƨапрабƨу, самі ж спотворюють і зневажають справжнє вчення Маƨапрабƨу. Імітаторів не беруть до уваги. У фізичному сенсі вони перебувають у спадкоємності від Маƨапрабƨу, Рупи та Санатани, однак якщо ми звернемося до справжнього духу спадкоємності, то побачимо, що їх там немає. Їхній зв’язок з Маƨапрабƨу — просто тілесне наслідування.
З іншого боку, ми бачимо, що Рамануджа зробив значний внесок у вайшнавізм, так само, як Мадƨвачар’я та Німбарка внесли значний внесок. Тому ми їх приймаємо, наскільки це необхідно. Але ми відкидаємо так званих формальних «хранителів традиції», бо те, що ми знаходимо у них — повністю спотворено та зіпсовано.
Є одне прислів’я: «Що потрібніше: ніс чи дихання?». Розумна людина відповість, що дихання важливіше за ніс. Щоб зберегти життя, можна відрізати ніс, але доки людина дихає, вона може жити. Ми вважаємо, що дихання важливіше за ніс. Фізична форма буде вводити людей в оману, щоб вони відійшли від істини і пішли в іншому напрямку.
Ми не вважаємо, що в духовному наставництві тілесний зв’язок відіграє якусь суттєву роль. Це духовний потік, а не тілесний. Навіть учень справжнього відданого Бога може залишити шлях Бƨакті. Ми визнаємо це, бо бачимо такі випадки. Також Сам Господь говорить у “Бƨаґавад-ґіті” (4.2):
са ка̄ленеƨа маƨата̄ йоґо наш̣т̣аƨ̣ парантапа
«Духовний потік псується впливом матеріального світу». Вплив цього світу зачіпає духовну спадкоємність, і її представники збиваються зі шляху, можуть навіть залишити шлях відданості Богу. Тому тілесна неперервність наступництва не є надійним і безпечним критерієм. Єдине, що ми повинні шукати, — це потік духовного знання.
Ми повинні прийняти це, де б ми цей потік не зустріли, навіть якщо він виходить із сампрадай Рамануджі, Мадхви чи Німбарки. Ми приймаємо той суттєвий скарб, який вони вносять, і відкидаємо так званих послідовників своєї власної сампрадайї, якщо вони просто наслідувачі. Син великого політика може й не стати політиком. У політичного лідера також може бути політична спадкоємність, і його власний син, хоч і вихований в сприятливому оточенні, може бути відкинутий. Син лікаря може не стати лікарем. Так і в випадку з учнями, ми допускаємо ймовірність того, що вони можуть не всі відповідати необхідному стандарту. Тих, хто не відповідає, слід відкидати.
Якщо ж в якомусь іншому місці ми зустрічаємо суттєвий прояв вищої істини, слід прийняти її. Де б ми не зустріли відданість та правильне розуміння особистості Шрі Чайтаньї Маƨапрабƨу — там наш Ґуру. Хто ж наш Ґуру? Не слід шукати його за тілесними критеріями. Ми знайдемо його там, де втілилася чиста думка та розуміння, дані Шрі Кришною Чайтаньєю Маƨапрабƨу заради нашого спасіння.
Баладева Видйабƨушан був дуже близький до Мадхва-сампрадаї. Але коли він зустрівся з Вішванатхом Чакраварті Тхакуром, він проявив великий інтерес до Ґаудія вайшнавізму. Він також дав коментарі до “Шрімад-Бƨаґаватам” та до “Шат-Сандарбƨам” Джіви Ґосвамі. І його піднесені тлумачення є цінним внеском у нашу Сампрадаю. Ми не можемо знехтувати ними. Тому він також наш Ґуру.
Водночас, якщо мої власні родичі не визнають мого Ґуру або служіння Маƨапрабƨу, мені слід залишити їх. Так Шріла Бхактісіддƨанта Прабƨупада пояснював наслідування Шикша-ґуру-парампари. Де б ми не побачили величний потік чистої любові до Бога і служіння цій любові, ми повинні схилитися перед ним у шанобливому поклоні. Цей потік може рухатися зигзагом, але все одно — це лінія мого Ґурудева. І ми приймаємо її: адже ми хочемо суті, а не простої формальності.
Звивисті шляхи істини
Ми залишили всі мирські турботи та безліч інших пут. Заради чого? Заради Абсолютної Істини. І де б я її не знайшов, я маю схилити голову. Якщо велика душа показує нам: «Ось шлях, ідучи яким, ти втамуєш свою спрагу. Але пам’ятай: цей шлях звивистий», то ми маємо прийняти це для свого блага. Ми поклоняємося не формі, а суті. Якщо потік духовної суті приходить іншим шляхом, а я думаю, що не повинен полишати своєї старої дороги до наміченої мети, то це просто сліпа, вперта прихильність до фізичної форми. Ми повинні позбутися цієї матеріальної скверни й спробувати усвідомити цінність духовної істини. Ми завжди повинні бути до цього готові та слідувати тому, що необхідно, заради власного блага.
Я не слуга того чи іншого. Я — слуга Маƨапрабƨу. Я завжди можу обрати той чи інший шлях, аби він вів мене до мого Господа. Де б я не відчув особливу присутність мого Господа, мені слід йти туди. Ось до чого ми прагнемо, а не до умовностей і формальностей, які лише заважають нам досягти нашої мети.
Кришна каже: «Сарва-дƨарма̄н парітйаджйа Ма̄м экам̇ ш́аран̣ам̇ враджа». Де б ми не помітили Кришну, ми маємо прагнути туди. Шлях не обов’язково буде прямим. Наш шлях може йти зигзагами, але я маю йти туди, де з’являється Кришна. Якщо Він з’являється з іншого боку, то я маю йти туди. Мене цікавить лише Він. Я не повинен ставити під сумнів Його присутність: «Чому це Кришна з’явився тут, і чому Він з’являється там? Щось тут не так. Краще я не буду нічого змінювати». Ні. Якщо я по-справжньому ціную істину, мені потрібно йти туди, де Кришна.
Інша річ, якщо я сліпий. Тоді мені доведеться страждати через цю ваду. Але якщо хтось здатний бачити все у правильному світлі, то він вирушить куди завгодно, де зможе знайти допомогу й підтримку. Якщо людина пливе на човні та опиняється в небезпеці, то вона має гребти туди, де їй зможуть допомогти.
Припустімо, ми поклоняємося Шиві та дізнаємося, що Нарайана займає більш високе становище, чи маємо ми триматися Шиви? І якщо ми поклоняємося Нарайані та дізнаємося про перевагу Кришни, чи маємо ми триматися свого поклоніння Нарайані? А потім, чи не маємо ми спробувати перейти від “Бгаґавад-ґіти” Кришни до “Шрімад-Бгаґаватам”? Хтось може думати: «Я прочитав “Бгаґавад-ґіту”, мені подобається Кришна, що повідав Ґіту». Але коли нам дають “Шрімад-Бгаґаватам”, чи маємо ми триматися Кришни, що повідав Ґіту, або ж варто звернутися до Кришни, описаного в “Шрімад-Бгаґаватам”? Якщо нас справді цікавить Кришна, то ми маємо прагнути до Нього, де б Він не з’явився.
У “Бриƨад-Бƨаґаватамриті” розповідається про те, як Ґопа-кумар, оспівуючи Ґопал-мантру, поступово проходив різні рівні буття. Там простежується градація відданості Богу від браƨмана карма-канді до набожного царя, потім до Індри, далі до Браƨми, до Шиви, від нього до Праƨлади, потім до Ганумана, до Пандавів, до Ядавів, до Уддƨави і, нарешті, до ґопі Вриндавана.
Так він йшов звивистим шляхом. У своєму щирому пошуку він ніяк не міг втамувати свою спрагу. Він переходив з рівня на рівень, підіймаючись все вище й вище. Кожен, кого він зустрічав, мав свою Ґуру-парампару. Існують Ґуру-парампари Праƨлади, Ганумана, Пандавів, Маƨадева. У кожного з них — своя Ґуру-парампара. Браƨма та Маƨадев самі є Ґуру, вони засновники своїх власних учнівських спадкоємностей, але Ґопа-кумар минає їх і йде далі. Чому? Його спрага не знаходить втамування, доки він не приходить у Вриндаван. Таким чином, “Брихад-Бхаґаватамрита” показує нам лінію Ґуру-парампари, справжній напрямок нашого пошуку, наших прагнень.
Якщо ми щиро шукаємо Вищу Істину, то куди б ми не пішли, це буде цінним досвідом для нашої майбутньої проповіді. Якщо ми йдемо кудись, щиро сподіваючись втамувати там свою спрагу, але бачимо, що вона не минає, і відчуваємо на душі якусь тугу, тоді, з Божої ласки, ми отримаємо зв’язок з Вищою Істиною та вирушимо кудись ще, прагнучи втамувати свою спрагу там. З часом ми знову відчуємо незадоволення, потребу в чомусь вищому, і знову вирушимо далі. Так ми можемо пройти багато Гуру-парампар, доки, нарешті, не досягнемо Враджа-ліли Кришни, як її представив нам Шрі Чайтанья Маƨапрабƨу.
Нас не цікавлять формальності чи умовності. Якщо ми прагнемо до Істини, то мусимо прийняти її, де б не зустріли. Маƨапрабƨу сказав:
кіба̄ віпра, кіба̄ нйа̄сі̄, ш́ӯдра кене найа
йеі криш̣н̣а-таттва-ветта̄, сеі ‘ґуру’ ƨайа
«Ґуру той, хто знає науку про Кришну, незалежно від свого кастового чи суспільного становища». (Чч, Мадƨйа, 8.128). Може статися, що про нас буде дбати не рідний батько. Можливо, вести нас по життю буде не батько, а дядько. Таке буває. Лінія духовних інтересів має вважатися найважливішою. Тому наша спадкоємність — це Шикша-гуру-парампара.
Я вдячний тим, хто допомагає моєму духовному розумінню не лише формально, а й по-справжньому. Кожен, хто розв’язує вузли нашої заплутаності в матеріальному світі, дарує нам світло та втамовує нашу спрагу внутрішнього розуміння та задоволення, є нашим Ґуру. Таким чином, ми живемо завдяки підтримці й внеску всіх цих духовних наставників. Всі вони — наші Шікша-гуру. Всі вайшнави — тією чи іншою мірою — наші духовні наставники. Завдяки їхній підтримці ми можемо жити духовним життям. Але ми не визнаємо наслідувачів. Вони — наші вороги, асат-санга, погане спілкування. Вони зведуть нас зі шляху істинного розуміння та прогресу.
Ми маємо щиро запитати у свого серця: «Від кого я насправді отримую благо у духовному житті?» Не форма, а наша сердечна щирість стане нам найкращим суддею. Якщо в глиняному горщику знаходиться вода Ганги, а в золотому — звичайна вода, то який оберемо ми? У подібних випадках браƨмани, представники інтелектуального класу, оберуть святу воду Ганги, хай навіть у глиняній посудині. Тож по-справжньому важливим потрібно вважати не форму, а вміст.
Хіба я — тіло?
Я не це фізичне тіло. Якщо я настільки прив’язаний до тілесної Ґуру-парампари, то мені слід поставити під сумнів свою власну фізичну ідентифікацію: «Хто я? Хіба я — фізичне тіло?» Якщо я духовний, то в духовній сфері я маю дивитися духовними очима та слідувати за будь-яким істинним послідовником Маƨапрабƨу, якого я зустріну.
Коли Пандави вирушили до Гімалаїв, цар Юдƨіштхіра йшов попереду. Ніхто не вірив, що вони впадуть. Арджуна не міг повірити, що його брати впали замертво. Але навіть після того, як сам Арджуна упав, за Маƨараджем Юдƨіштхірою продовжував йти пес. У своїй подорожі до духовної мети ми можемо бачити, як багато хто сходить зі шляху, але все одно ми повинні йти вперед. Нам слід намагатися досягти мети, приймаючи допомогу від тих, хто йде разом з нами цим шляхом.
Можливо, когось доведеться покинути. Може впасти навіть мадƨ’яма-адƨікарі Ґуру, і нам доведеться відмовитися від нього. Прикро, але може статися й так, що мій Ґуру, який вів мене за собою, впаде. Тоді мені треба буде з новою силою продовжити шлях, благаючи про допомогу Господа. Навіть таке нещастя може спіткати нас під час нашої подорожі. За жодних обставин ми не повинні падати духом. Іноді самі, іноді з попутниками, ми повинні продовжувати свій шлях.
Спочатку має бути сукриті, запас благочестя та удачі. Потім нас буде вести віра, шраддƨа. Якість нашої віри необхідно постійно перевіряти. Шраддƨа, віра — це загальне поняття, всередині якого існують різні рівні. Віра вищого порядку стане нашим квитком на шляху до Бога. Іноді ми можемо зустріти попутників, іноді нам доведеться йти на наодинці. Ну і що з того? Навіть самотність не зупинить нашого руху до мети, адже з нами буде милість багатьох незримих Ґуру.
Незримі Ґуру
Є й інші, що прагнуть тієї ж мети, чий ідеал надихатиме мене, хоча фізично я не бачу поруч ні супутників, ні послідовників. Натхнення, що виходить від незримих Ґуру, даруватиме нам сили. Вони будуть заохочувати нас продовжувати шлях. А наше щире прагнення до істини буде нашим справжнім провідником. Це і є Ґуру-парампара.
Хто такий Ґуру? Хіба Ґуру — це тіло? Чи Ґуру — це вайраґі, монах? Чи Ґуру — просто ряжений, лицемір, який видає себе за садгу, а сам погруз у неправедних справах? Хто ж такий Ґуру? Тільки той, хто з відданістю спрямовує мене виключно до Кришни і Маƨапрабƨу. Він мій Ґуру, ким би він не був.
Маƨапрабƨу сказав Рамананді Раю:
— Рамананда, чому ти вагаєшся? Чи, може, ти думаєш, що я санньясі, а ти ґриƨастха? Ти постійно уникаєш моїх питань. Чи гадаєш, що не личить тобі повчати браƨмана-санньясі? Не бійся. Ти найкраще за всіх знаєш Кришну. Відкрий Його мені. Зважся ж, нарешті!
Так Маƨапрабƨу надихав Рамананду:
— З милості Кришни, у тебе є цей скарб. Поділися ж ним зі Мною. Ти справжній багач. Я прийшов усім навколо оголосити, що ти — найбільший багач духовного світу. Ти маєш використати своє багатство на благо людям. Не бійся й не сумнівайся. Давай же!
Рамананда відповів:
— Так, це твоє багатство. Ти віддав його мені на зберігання, а сьогодні прийшов забрати. Воно належить тобі. Я розумію: ти наполягаєш, квапиш мене, щоб я його повернув. Добре. Я — лише інструмент у твоїх руках. Я готовий розповісти про все, що ти бажаєш почути.
Так говорив Рамананда. Але чи входить Рамананда до сампрадаї? Ми в такому боргу перед Раманандою Раєм, але його не включають до Ґуру-парампари. Проте він перевершує багатьох із Ґуру, що входять до Ґуру-парампари.
Шріматі Радƨарані немає в Ґуру-парампарі. Чи маємо ми відкинути Її? Спершу має бути Ґуру, а вже потім можна говорити про парампару. Найважливіше питання: «Хто є Ґуру?». А вже потім може бути ланцюг спадкоємності, що сходить від Нього.
Олександр Македонський — руйнівник умовностей
Іноді формальності мають бути відкинуті. Одного разу Олександр Македонський зі своїм батьком побачили прив’язану колісницю. Мотузка була зав’язана складним вузлом, а поруч був напис: «Той, хто розв’яже цей вузол, стане в майбутньому великим царем». Юний Олександр запитав:
— Що це таке, батьку?
— Тут написано, що той, хто розв’яже цей міцний вузол, стане великим царем, — відповів йому батько.
— Це зроблю я! — вигукнув Олександр.
Він вихопив меч і розрубав мотузку. Розумієте? Він порушив формальність. Поруч стояв чоловік. Він підійшов і сказав:
— Воістину, він стане великим царем. Інакше й бути не може!
Формальності було відкинуто. Олександр глянув на речі реалістично і одразу ж розрубав Гордіїв вузол. Це знаменита історія. Чіпляючись за формальності, він не досяг би нічого. Подібне трапилося і з Колумбом. Хтось кинув йому виклик:
— Чи зможеш ти поставити яйце на цвях?
Колумб натиснув на яйце, частина шкаралупи розбилася, і він поставив яйце на цвях та сказав:
— Так, я це зробив!
Це і є практичне знання.
Справжня учнівська спадкоємність дає практичне знання на підтримку любові до Бога, що сходить згори. Нам слід схилити голову перед будь-якими настановами, що допомагають нам здобути цю Любов до Бога. Нам потрібно стати не формалістами, а прихильниками суті; не імітаторами, що зосереджені на зовнішньому, а реалістичними мислителями. Таким має бути темперамент вайшнава.
| << 9 глава | Зміст | 11 глава >> |